Дорогі брати і сестри, сьогодні роздумуємо над короткою, але надзвичайно промовистою притчею, яка застеріає нас і водночас заохочує.
Двоє чоловіків увійшли до храму. Зовні це виглядало як добра справа – обидва прийшли до Бога, у святе місце. Але що відбулося насправді? Це знав лише Господь, який бачить серце кожного.
Ісус нам відкриває таємницю людських сердець, їхні внутрішні наміри. Ми чуємо молитву фарисея і молитву митаря – і це нас вражає. Фарисей здається, що дякує Богові, але насправді він вивищує себе, підкреслюючи власні релігійні заслуги. Він постить, дає десятину, відвідує храм – усе це добрі справи, і багатьом із нас варто було б повчитися такого способу життя. Але виявляється, що для Бога цього недостатньо – тобто виконання якихось зобовʼязань. Бог бачить глибше – бачить, не тільки діла людини, але і те, що є справжньою причиною цих діл.
Виявилось, що ціллю фарисея було не поклоніння Богові і не любов до ближнього, а прагнення похвали та людського визнання. Його «праведність» стала проявом пихи та зверхності. Він робив добрі справи, але не на славу Божу, а на славу свою.
Тому сьогодні кожен із нас має чесно запитати себе: ” Чому я роблю добрі вчинки? Чому приходжу до храму? Чи не шукаю я людського визнання за своє християнське життя, компліменти, похвалу?”
Синодальна спільнота: простір милосердя, а не сцена
Дорогі у Христі, шлях до синодальної спільноти несумісний із фарисейською поведінкою, яка руйнує єдність і спотворює бачення Церкви. Люди з таким ставленням часто кидаються першими в очі, і може скластися враження, що « тут всі такі». А інколи й ми самі можемо ненароком подати поганий приклад і кинути пляму на на всіх, хто приходить до цього храму.
ЩОб цього не сталось запрошуємо сьогодні зробити ще один крок у приготуванні до Великого посту! Допоможімо один одному звернути увагу на потребу глибокого покаяння з фарисейської поведінки.
Ознаки фарисейської поведінки
1. Показове служіння.
Церква не є місцем для самореалізації чи сценою для демонстрації власних успіхів перед іншими. Така показушна поведінка створює атмосферу конкуренції – боротьбу за те, хто «кращий християнин». Але ми приходимо до храму не для того, щоб змагатись хто кращий серед нас і щоб отримати нагороду від людей. Храм це місце, де ми зустрічаємось, щоб разом об’єднані Його любов’ю стояли перед Богом, як діти перед батьком.
2. Спільнота – не клуб «досконалих».
Церка – це духовна родина, в якій кожен відчуває потребу в Божому милосерді. НАйкращі і досконалі не потребують Божого милосердя, адже вони вважають себе ідеальними, непомильними.
У синодальній спільноті ми маємо бути відкритими до тих, хто, як митар, стоїть здалека з похиленою головою. Незалежно від минулого чи помилок, такі люди повинні відчути, що тут їх приймають із милосердям і дають шанс на нове життя. Якщо Бог їх приймає і прощає, то хто ми такі, щоб їх осуджувати і ними погорджувати?
Завдання (запрошення до ділення)
- Фарисей в часі молитви дивися посторонам і побачив, як недостойний увійшов у храм. А які емоції, жести чи міміка з’являються у нас, коли в храмі бачимо людину, яку вважаємо «недостойною» або «чужою»? Як ми реагуємо на тих, хто не вписується у наші уявлення про побожність
- Фарисей молився в собі у нього виникали певні думки. А коли у вас виникає спокуса думати, що ви кращі за інших – краще молитесь, краще співаєте, краще вдянуті чи сумлінніше служите у храмі – що ви робите, щоб не дозволити цій гордині і пихатості захопити ваше серце?
- Фарисей був на переді і показово молився. Якщо ми помітили у нашій спільноті людину із фарисейськими проявами, як би ви могли допомогти цій людині знайти шлях до правдивого покаяння та спасіння?
Завершальна молитва
Господи Ісусе Христе, Ти прийшов закликати до покаяння не праведників, а грішників.
Просимо Тебе: зціли нас від духа фарисейства.
Очисти наші серця від бажання людської слави та визнання.
Навчи нас пам’ятати, що кожна здібність і кожна добра справа – це Твій дар для нашого спасіння і добра ближніх, а не привід до гордості.
Даруй нашій спільноті дух смирення митаря.
Навчи нас приймати кожного розкаяного брата і сестру з відкритими обіймами, не згадуючи їхніх минулих провин.
Нехай наші власні гріхи нагадують нам, що ми самі потребуємо Твого милосердя.
Допоможи нам розрізняти правдиве смиренне служіння від показового й зверхнього виконання обовʼязку, щоб наша добра поведінка у спільноті провадила інших до Тебе, а не привертала зайвої уваги до себе.
Нехай наш храм не буде сценою самовираження для гордих і пихатих, а домом смиренних – домом, де ми будемо відчувати себе браттями і сестрами, рівними перед Тобою, нашим Люблячим Батьком.
І згадуючи наші переступи сьогодні ми тихо зітхаємо: «Боже, змилуйся надо мною грішним!»
Будь благословенний, наш Боже, у нашій спільноті – нині, і повсякчас, і на віки віків.
Амінь.