Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той мене недостойний. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той мене недостойний.
(Євангеліє від Матея)
А чому? А насправді все просто…

Достойним може бути той, хто був і залишився послідовним у любові.
Якщо батьки самі були далекі від достойності і не передали цього дітям своїм, то прирекли їх бути недостойними. Самі ж посягнули на чуже. А чуже це завжди спочатку захоплення, а потім розчарування.
Слова Христа – це слова гармонійного устрою, а не замах на ексклюзивність. Тому, якщо ти любиш одного, то це не означає, що іншого вже не будеш любити. Заповіді любові до Бога і до ближнього йдуть разом, але в певній послідовності.
Коли спочатку буде основне, тоді і буде другорядне.
Якщо Бог буде основою життя, що тут поганого?
Але якщо Він буде у стороні, тоді що тут доброго?
В основі вже немає Добра, Джерела Любові!
Тож, нехай кожен і усе буде на своєму місці, нехай кожен і все будуть у єдиній цілості Любові.
Свідчення:
Коли я вперше сказав своїй дружині: «я тебе люблю», то я вже казав це Богу раніше, у молитві.
Коли я вперше сказав своїй дитині: «я тебе люблю», то я вже раніше говорив це Богу, коли дізнався, що очікую дитину…
Перед тим, як сказати своїм батькам: «я вас люблю», я раніше це сказав Богу, бо так мене навчили батьки.
Перед тим, як сказати своїм друзям, цьому світу, своїй рідній землі і всьому створінню: «я вас люблю», я раніше це  сказав Богу, Котрий усе це створив, створив у Своїй славі, створив для нас усіх!

В Любові до Бога немає виключення, є лише охоплення всіх і усього!