Дорогі браття і сестри у Христі, після історії в Гадаринському краю, коли люди попросили Ісуса відійти з їхніх околиць, ми дізнаємось, що Ісус спішив тепер туди, де мав спасти одного паралізованого чоловіка, що був у рабстві хвороби і у рабстві гріха. (Матея 9, 1-8.)
Вражає, що реакція тих, котрі стали свідками прощення гріхів і зцілення чоловіка, була дивною.
Замість радості і духовного піднесення, як ми дізнаємось, що люди задумували лихе в серцях їхніх і врешті наповнювались страхом.
“Чого лукаве думаєте в серцях ваших? ”
“Народ же, бачивши це, налякався ”
А Ісус казав: “Бадьорися, сину”
І що сталось після цих слів?
Мабуть цей чоловік з радів, але інші чомусь цієї радості не розділили…
Це так прикро, коли твоя радість не помножується, а навпаки викликає роздратування в серцях інших.
Можемо тільки уявити, що пережив цей чоловік , коли з однієї сторони був огорнений любов’ю Бога і радість наповнювала його серце, але з другої сторони відчував підозрілі погляди від свідків.
Господь знав їхні думки і побачив їхні серця.
Ми також можемо побачити по зовнішності як людина реагує. Так, можна побачити: чи розділяє радість чи ні. Можна і відчути це.
Здатність розділяти радість – це ознака праведності людини.
Бо перебуваючи у стані радості, легко підтримати радість іншого. Але, якщо серце людини лукаве, то звичайно воно буде схиляти до недобрих думок. Тому лихе серце просто не здатне приймати радість і помножувати її.
Треба спочатку позбавитись злих думок і дозволити Богу наповнити серце своєю благодаттю.
Що і сталось із тим, розслабленим чоловіком. Йому найперше відпустились гріхи, а далі був дотик Божої любові у зціленні.
Як важливо, щоб ми жили в середовищі, де доброта тільки помножується, де злу не має місця.
Спробуймо пізнати в якому середовищі живемо.
Чи це є середовище взаємної радості?
Чи ми є здатні ділитися із радістю іншого?
Дехто зауважив: що, той хто цінить сповідь і покаяння, то уміє радіти, коли комусь відпускаються гріхи.
А той, хто не цінить, того серце наповнюється осудом і всім іншим, але не радістю.
Це так?
Чим наповнюється твоє серце, коли бачиш, як людина кається із гріхів, як звершує молитву, як Бог торкається її Своєю присутністю?