Церква – це середовище, де шукають спільності і де є постійне свято

Loading

дорогі браття і сестри у Христі, читаючи розповідь (Євангелія від Матея  Мт.  14, 14-22.) про те, як сила народу ішла за Ісусом можемо зауважити, що це не було так просто бути з ними. Звичайно, що це радісно, коли є багато людей. Інколи, дехто навіть оцінює за показником кількості людей чи був успіх чи ні. Було багато людей у храмі, значить було велично, а було мало, значить щось було не так. Але чи справді цей критерій такий важливий для Церкви?
Ісус також не завжди був популярний, Його також залишали і відходили від Нього, але він далі продовжував Свою місію і незалежно від кількості залишався Спасителем для всіх. Міг проявити свою любов як до окремої людина, так і до великої кількості.
У сьогоднішній розповіді ми можемо зауважити, що Ісус змилосердився над людьми і виявив до них свою земську, тілесну  турботу, в той же час міг за порадою апостолів все зробити по-іншому – відпустити їх і хай самі даюсь собі раду., кажучи, я ваш вчитель, а не годувальник. І все було би справедливо, але не милосердно.
Тепер розуміємо, що оновною причиною цього чуда було милосердя. Це був явний приклад для апостолів, що наука про Царство Боже – це добре, але приклад – це краще. Тоді всі пережили щось таке, що ми можемо назвати єдність у Милосерді. Це тоді, коли одні дали щось маленьке, і кожен почав ділитись, а вкінці всім було подостатком і зібрали з надлишком.
Ось, що робить милосердя!
Це було велике свято!
А, якби вони розійшлися і кожен почав думати лише за себе… чи було би таке свято? Чи було би таке піднесення?

Дорогі браття і сестри у Христі, у кожній ситуації життя, у кожній трудності і випробуванні, ми можемо мати можливість наслідувати Христа за милосердям і мати свято, або можемо діяти за інстинктом самозбереження і думати тільки про себе.
Церква – це середовище любові,  це середовище, де немає байдужості, де не потрібно щось приховувати лише для себе, а де є постійний пошук єдності.


Залишити відповідь