Через смерть до погребення, від погребення до воскресіння!

Христос воскрес! – ми проголошуємо цю істину, марна наша була би проповідь, якщо би Христос не воскрес! Все за вершилсоь, як звичайно у продовж довгих століть людства. Прожила людина і немає людини. Все проминає. Але в Бога були інші плани для людини: Він задумав її відблиском Своєї слави, тому людина, як і слава Божа, мали бути вічними!
Коли людина вибрала гріх і з ним смерть, Бог посилає Свого Сина, щоб Він своєю смертю, погребенням поборов смерть через воскресіння. Тому Божий задум у Сині має продовження.
Читання уривку Євангелії від Марка 15, 43 – 16, 8. нам пригадує про погребення Ісуса Йосифом з Ариматеї і про жінок, які прийшли віддати честь тілу розп’ятого на хресті.

Це нам пригадує про важливість вшанування тіла померлого і важливість часу скорботи. Це вияв вдячності і вияв наскільки цю людина була важлива у нашому житті. Насправді ми тужимо за тим, що було великою цінністю для нас. Туги немає за тим, хто був для нас не так важливим. Це переживаємо за втратою якоїсь речі, чим була цінніша тим більший жаль, а речі непотрібні ми й самі викидаємо і позбуваємось з легкістю.

З воскресінням Христа час втрати і почитання доповнюються ще одною і найбільшою причиною  –  це надія на воскресіння! Час скорботи для християн доповнюється часом очікування на воскресіння!
Тому ми не можемо загоїти рану від втрати дорогої людини, але ми можемо у прикладі Христа дати надію на повернення втрати, на зустріч з воскреслим!

Ми дякуємо Богу, що не залишив людство у смертельному виборі, але дав шанс на вибір життя, на життя вічне у воскреслому Христі.