Дорогі браття і сестри у Христі, ми наближаємось до Торжества Богоявлення, у якому згадуємо про Обʼявлення Бога у Тройці святій на річці Йордан.
У перших рядках Євангелії від Марка (Мр. 1, 1-8.), яке ми сьогодні чули, оповідається про Івана Христителя, якого іменуємо ще й Предтечею Господнім. Він мав особливу місію – приготувати дорогу для Христа-Месії.
Це приготування полягало у приготуванні людських сердець через покаяння, щоб прийняли Боже Слова.
Нерозкаяне людське серце не може прийняти Бога і пізнати його любов
Якщо гріх не зможе цілковито відвернути людину від Божої любові, то він викривить її і тоді Бог вже буде в очах людини не Людинолюбець, а ворог. Щось подібного можемо побачити у випадку, коли капризна дитина ставиться з недовірою до батьків і сумнівається в їхній любові. Ставиться до них, як до ворогів і все сприймає в негативі.
Покаятися – це означає змінити своє мислення, своє ставлення і навернутись, тобто повернутись до Бога, щоб правдиво пізнати Його, прийняти Його любов. Це стається тоді, коли ми подорослішали, пізнали життя і вже шкодуємо, що ми так ставились до своїх батьків, то тих, хто нас любив.
У блаженствах Ісус повчає: “Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать”.
З відси виходить, що обов’язковою умовою побачити Бога у своєму житті – це очистити серце своє від гріха. Людина має стати вільною від гріха, щоб гріх більше не впливав на її життя, щоб зло більше не спотворювало бачення Бога.
Люди, які живуть у покаянні – це ті, які споглядають Бога у своєму житті, які ніколи не почуваються самотніми.
Ми живемо у грішному середовищі, де вже навіть не соромляться публічно грішити та й інших спокушати. Наслідком цього людина стає не тільки такою, що вже не бачить Бога, але Його просто ігнорує і цим прирікає себе на засліпленість, темряву.
Уникнення Бога у своєму житті є до певного часу, до певних обставин.
Рано чи пізно прийде мить, коли ігнорувати Бога вже не вдасться, бо гріх покаже свою силу над людиною і природнє бажання світла спонукає до пошуку Спасіння.
І що тоді?
Кожен з нас мабуть вже зустрічав такі випадки, коли людина зіткнулась із гіркотою грішності. Природно у нас було бажання помогти хоч якось впавшій людині. Хтось вдавався до утішення, хтось намагався розказати про доброго Бога чи щось інше.
І мабуть ми переконувались, що це не завжди радо сприймалось, або не надовго допомагало. Коли людина не покаялась, не зреклась гріха, то вона все сприймає поверхово і не приймає до серця благодаті, адже в серці далі панує гріх, що не дає Божій ласці увійти і принести спасіння.
Лише покаяння і зречення гріха розганяє темряву злого духа.
Покаяння – це, як світло, що розганяє темряву, звільняє від залежності до гріха і тоді можливо побачити Бога, побачити діяння Бога у твоєму житті. Він був завжди, але через гріх це неможливо було побачити, а тепер звільнившись від гріха – світло засяяло, життя стало яснішим.
Дорогі у Христі, ми покликані наслідувати Предтечу Господнього, Івана Христителя, готувати путь Месії до людських сердець. Це найперше подавати особистий приклад у покаянні, а також мати сміливість запрошувати ближніх до покаяння, щоб вони змогли очистити своє серце від гріха і пізнати Бога та Його любов.