Дорогі браття і сестри у Христі у першу неділю Великого посту, який цього року присвячений темі “паломники в надії”, ми читаємо розповідь про апостолів(Ів. 1, 43-51.), які були запрошені Ісусом йти за Ним, пуститися в подорож.
Вражає, що Ісус запрошує відразу до досвідчити, що це означає бути з Ним. Він не витрачає час на якійсь вмовляння чи заохочення, але просто запрошує спробувати і мати перший досвід.
Це нам пригадує, що Євангельська наука Ісуса – це не просто якась там філософія, чи гарна теорія, це спосіб життя. А якщо це спосіб життя, тоді потрібно це відчути, пережити і потім зробити вибір, як далі жити.
У цьому пості і ми також запрошені Ісусом йти за Ним, щоб мати досвід.На превеликий жаль серед нас є такі, котрі не мають досвіду надії, тому живуть у страшному відчутті безпомічності, безнадії, відчаю.
Час від часу зʼявляється блиск надії, але цей блиск відразу гасне, бо немає основи, а основою є досвід. Це досвід єдності із Богом, який дає надію. Коли єдніості немає, або вона розривається, тоді надія, як вогонь, гасне.
Як можна жити в надії, якщо ми:
– не віримо в Божу присутність у нашому житті,
– не віримо і не приймаємо Слово, що було дароване нам,
– не віримо обіцянці даній нам, що Бог нас не покинув і що Бог далі з нами!?
Надія – це не ідея якась – це досвід!
Якщо досвіду нема, то немає і правдивої надії. Є ілюзія, самонавіювання, щось подібне… але несправжнє.
У час посту слід звернути увагу на свою приховану і замасковану безнадійність, яка у час випробувань показує свою руйнівну силу.
Покаймось і навернімось до Бога. Відновімо свій зв’язок із Ним.
Щоб знову почути Його голос, щоб відчути Його присутність, щоб пережити діяння Його сили в нашому житті.