Дорогі брати і сестри у Христі, у сьогоднішній історії з Євангелія від Матея (Мт 14, 22-34) ми пригадуємо розвиток подій після помноження хлібів і риб у пустинному місці. Тепер Ісус змушує учнів сісти в човен і вирушити на інший бік. Він не йде з ними відразу, залишається на самоті… Для Нього це було важливо — виконати те, задля чого прийшов у самітнє місце.
Учні, мабуть, під враженнями від великого чуда, насичені і втомлені, відпливають без Учителя. Відпливають у місце не тільки “пустинне”, але й небезпечне, бо не має тверді. Хоч вони були досвідченими рибалками, але море вночі, та ще й під час бурі, завжди приносить відчуття тривоги. Морська буря, ніч, страх… і раптом – Ісус, Який іде по воді і промовляє: «Будьте спокійні — це Я, не бійтеся!» Не боятися?
Не боятися?
Легше повірити у слова зробити якесь чудо, ніж виконати прохання: не боятися! Страх нас захищає перед загрозою, небезпекою! Не боятися – це означає довіритися, це відкритися цілковито і мати спокій! Цієї ночі було багато причин для тривоги: ніч, бурхливе море, ще й те, чого ніколи не бачили — хтось іде по воді.
Але в групі завжди є той, хто сміливіший від усіх
Петро, почувши голос Ісуса, важко було розпізнати обличчя, не радіє з того, що Господь наблизився, не дочекався, щоб його обнʼяти разом із іншими, а робить виклик: «Господи, коли це Ти, вели мені прийти по воді до Тебе!»
Виникає питання: “Чи дійсно треба було так перевіряти? Чи дійсно треба було наражати себе на черговий ризик? Чи дійсно треба було злаишати інших і перед усіма щось показувати з себе?”
Самонадійний виклик Спасителеві — зроби те, що я Тебе прошу!
Може Петро захотів вийти з човна і відчути на собі Божественну силу? Або захотів себе прирівняти до Ісуса? Учень має бути як Учитель. Але чи готовий до всіх наслідків?
Дуже часто наші самонадійні пориви спонукають нас до незрілих рішень, які доводять нас до самознищення і потопання.
Самонадійність дуже шкідлива для нашого духовного життя і також для нашого земного життя.
Часто під впливом ілюзії власної сили ми починаємо думати, що вже достатньо досвідчені, щоб «плисти самі» по життю. Наші захоплення успіхами інколи нас так наповнюють емоціями, що ми непомітно приймаємо думку, що можемо “йти по життю” без Бога, або відсуваємо Його на другий план.
Успіх чи страх часто засліплюють нас. Ми стаємо менш обережними і розсудливими. Самонадійні покладаються лише на власний досвід і сили, і в час труднощів впадають у паніку, перестають помічати слабкі місця, через які в життя просочуються спокуси.
Одна із яких — це думка: «Я впораюся сам».
Замість того, щоб перебувати у слуханні Божого голосу, ми можемо молитися вже з готовим планом, що Бог має зробити для нас. Як правило, це якісь чудесні, незвичайні і навіть фантастичні речі — подібно до ходіння по воді. Чи нас у той момент можна буде переконати в іншому?
Слова Бога «Будьте спокійні — це Я, не бійтеся!» — на нас уже не впливають.
Самонадійні люди довіряють лише своїм словам і своїм переконанням.
До чого це доводить людину?
Так, до розчарування і зневіри. Ісус не перечив, а самонадійний Петро не відступав від свого! Він вийшов з човна, але із серцем, яке було наповнене страхом, самонадійністю і поривами бути кимось більшим і сильнішим. Страх перед хвилями виявився сильнішим, а самонадійність пригадала про ілюзію власної сили, яка покорилася законам природи.
Коли настає поразка, людина, яка покладалася лише на себе, падає, потопає, знищується – бо її опора була не в Бозі, не в звичайній підтримці, а в самій собі.
Хтось скаже: але Ісус сказав, і Він його послухав!
Якби він послухав Ісуса, то залишився б у човні і не боявся, а чекав на зустріч. А він засумнівався. Засумнівався не тільки, коли потопах, але, коли чув прохання Ісуса: “Не бійся, це Я!”
Ось так у сумнівах народилося спокусливе бажання влаштувати Богові іспит.
Коли Петро відчув руку Ісуса, який витягнув його з води, відчув свою неміч і Божу силу. Після занурення в холодну воду він повернувся до себе, став самим собою. Цей урок він добре засвоїв і вже більше не хотів бути самонадійним.
Петро залишив своїх друзів, і що хотів цим показати?
Самонадійність не тільки веде людину до різкого падіння, потопання, знищення, але також, коли закінчується людська сила, тоді настає відчуття великої самотності і розчарування. Самонадійність часто веде до ізоляції. Самонадійні живуть у своєму обмеженому світі. Самозахоплення спонукає менше слухати порад, не визнавати потреби в допомозі, мати тверде переконання у своїй правоті. У результаті ти залишаєшся сам, без підтримки інших. Щось подібне до Петра, який довів себе до упадку в самотності, але Ісус його повернув назад до спільноти.
Врешті історія закінчилась тим, що Ісус прийшов до човна і всі поклонились. Закінчилась так, як би й мало бути.
Для тих, хто надіється на Бога, всі історії завершуються саме так: слухаємо Бога, довіряємо Йому, переходимо всі випробування у терпеливості і поклоняємось Йому.