Чому вважаємо його безцінним?
Жив один музикант. Він був наділений особливим талантом, що не мав собі рівних – він вмів створювати музику, яка торкалася найглибших струн душі.
Але, як це часто буває, його талант не приносив йому ні багатства, ні визнання серед людей. Його скромність і страх перед іншими тільки ускладнювали його становище.
Батьки йому дорікали, що він не дає собі ради, а друзі вихваляючись своїми матеріальними статками, запрошували його заянятись чимось прибутковим.
Одного разу, розізлившись на всіх і на все, він прокляв себе і свій не прибутковий талант. У цю ж мить наблизився диявол і запропонував угоду. «Якщо ти прокляв свою душу, свій талант, то вони вже тобі більше не потрібні. Дай мені їх і я тобі за це дам те, про що ти мріяв. Ти будеш багатий і відомий на весь світ. Ти будеш мати все, бо я тобі це дам» – навязувався диявол.
Ось так музикант віддав свою прокляту душу в обмін на світову славу та багатство.
Минуло декілька місяців і музикант отримав усе, про що мріяв. Його музика звучала на найвідоміших сайтах, перегляди отримали мільйони «лайків», інтервʼю з відомими журналістами майже щодня, посипались запрошення на концерти.
Тепер його ім’я знали всі, здалека впізнавали на вулиці, а його банківські рахунки були переповнені грішми. Він відчув себе насправді щасливим і тепер міг з погордою дивився на всіх тих, хто йому колись дорікав, що він є невдаха.
Він почав мріяти, щоб так тривало завжди.
Але що в цьому світі триває завжди? Дуже часто вогонь, що миттєво сильно розгоряться, швидко гасне.
Одного вечора після чергового концерту втомлений від всього відомий чоловік повертався до дому. Він побачив, як йшла сімʼя і всі дружньо забавлятися між собою. Їх ніхто не знав, вони були дуже скромно одягнуті, але в них було щось таке, що заворожувало дивитись на них без втоми.
У музиканта щось в середині немов прокинулось і він усвідомив, що вершина його успіху насправді мала і провалля самотності.
З ним тепер був поруч успіх і слава, але чомусь водночас зникла радість від життя, та від його музики.
Хоч він далі виконував свої твори, але на жаль не було радості.
Та іскра, яка раніше робила його музику живою і слухання музики приносило насолоду, на жаль тепер все це зникло. Хоч він мав концерти і багато шанувальників, але не було радості душі і відчувалось, що шанувальники – це насправді була сіра маса, яка просто йшла за модою.
Цей стан кризи поступово наростав і ніщо не допомагало відновити втрачену радість.
А ще він згадав той момент, від коли все це почалось, коли справжню цінність його життя, він віддав за пустий блиск і славу, за багатство.
З жахливим усвідомленням музикант заговорив знову до диявола, вимагаючи, щоб назад повернути свою душу. Він рішуче запропонував усе своє багатство, усю свою славу, кожен концерт, всю популярність.
Нащо злий дух лише посміхнувся, його очі світилися холодом. «Проклятий чоловіче, ти так і не зрозумів,» — сказав він. «Твоя душа не має ціни, бо вона безцінна. Ти можеш обміняти її лише на щось рівноцінне, а такої речі безцінної у тебе не має».
Музикант відчув, як земля з-під ніг зникає. Він зрозумів, що його душа – це те єдине безцінне, що він мав, і тепер вона втрачена назавжди. Він мав усе, що хотів, але нічого з цього не належало йому насправді. Бо все було «без душі».
Його слава та багатство були лише відлунням порожнечі, що залишилася після втрати найціннішого скарбу – його душі.
Розуміння помилки ставало все більшим, сміх злого духа ставав ще голоснішим, а безнадія навіювала ще більшу темряву!
Чоловік у розпачі закричав: «Не вже це кінець? Не я ніколи не зможу повернути свою безцінну душу? Невже ніколи не відчую справжньої радості?»
Коли він відкрив очі побачив на небі хмари, які немов випадково зробили зображення хреста. Він пригадав, що є у цьому світі безцінна жертва Божої любові, яка визволяє з безнадії.
Ніч тривала недовго….
Того світанку все почалось по-іншому. Не було галасу реклами, холодних аплодисментів, дорогих контрактів, але вдовж берега моря лунала тиха музика. Безкоштовна, але душевна.
Якщо ви би підійшли близько, то побачили би щасливу людину, яка зустрічала світанок і випромінювала дивну радість, а уста постійно шепотіли: “Ευχαριστώ!” (Дякую)
