До громади віруючих приїхав великий учитель. Після слів про духовне життя у кожного з’явилось бажання жити по-іншому! У серці з’явилась постанова: матеріальне має відійти і дати місце духовному. Можна було лише подивляти тому, що за короткий час духовний наставник добився такого високого результату: спонукав вище всього ставити духовне. Незабаром прийшов час розтавання. Священик мав вертатись додому і люди теж би мали повертатися у свою будденість.
Все би закінчилось звичайно, але тут виникла мала трудність. Люди мали звичай віддячуватись кожному гостю грішми, немов покриваючи витрати дороги і т.д. а тут якось було не зручно давати гроші тому, хто кілька хвилин тому так гаряче проповідував про їхню шкоду і підносив до великої гідності духовні скарби.
Один сміливець підійшов до отця і сказав: 
“Ми глибоко вдячні за ревні заклики до духовних цінностей і спробуємо зерна цієї науки вкласти у практику нашого життя. Та все ж потребуємо вашої допомоги вже відразу, бо маємо перше випробування. Хочемо вам віддячитись, але не знаємо як? Ви цитували Євангеліє: “Кесареві – кесареве! Богові – Боже!” От тепер дозвольте запитати Вас: “А духовному наставнику – … ? що має бути?”
Духовний учитель нічого не відповів. Він просто не знав, що має відповісти. Може ти знаєш?
Точно незнаю, але мені здається, що тут не йдеться про належне, але про пожертву чи дар. І добре зробив духовний учитель що не відповів нічого, бо це питання людина повинна адресувати до себе самої – дати чи недати!
Ставлення духовного вище за матеріальне не означає, що ми можемо повністю викорінити матеріальне. Бо живемо в матеріальному світі. На мою думку той хто питав чи потрібно віддячити грошима у самого духовного провідника поставив його в незручне становище, бо звичайно що навіть коли б йому дійсно були потрібні ці гроші, він не зміг би сказати :так давайте. Бачимо що в євангелії апостоли зрікалися свого заробітку і казали: що з того коли ми сіємо у вас духовне, а пожнем ваше тілесне (тобто пожнем їжу для тіла,над якою працює простий люд)
Не може священник ще десь на стороні підробляти щоб прожити тут на землі, тоді його праця над духовним буде не такою плідною! А ставлення духовного вище за матеріальне завжди буде в нашому серці. Бо людина може бути бідною і нічого не мати і шукати матеріального!
Якщо духовному учителю задали таке питанння, то це значить, що він погано пояснив їм цей вислів :“Кесареві – кесареве! Богові – Боже!”, якщо ж він не знав, що відповісти, то це означає, що він і сам добре не розуміє глибини цих слів Ісуса Христа. Я колись прослухав цілу лекцію стосовно лише цього одного висловлювання, і лише тоді зрозумів суть цієї фрази. Людина живе в певній державі, – тож повинна дотримуватись законів цієї держави, проте людина належить і до певної церкви, тож повинна дотримуватись і законів певної спільноти. Та людина – це така істота, яка завжди хоче обійти ці закони, а особливо, де потрібно за щось платити.
“А духовному наставнику – … ? що має бути?” – Вдячність за науку.
І кожен цю вдячність може висловити по-своєму. Один щиро подякує за слова яких він довго шукав, другий в знак подяки запросить на обід, третій відшкодує витрати на дорогу, четвертий – ….
За все треба платити, – хоча б щирим ДЯКУЮ і теплою посмішкою.