Дорогі брати і сестриu Хресті, у час Великого посту ми все більше заглиблюємось у цінність душевного миру. Коли людина має душевний мир, вона по-іншому бачить цей світ , по-іншому ставиться до свого життя і до своїх дарів. Мабуть кожен з нас пережив у своєму житті ситуацію, коли заблукав, або втратив орієнтацію. Цей стан досить неприємний, бо хвилювання і навіть страх погано впливають людину і навіть можуть бути нищівними.
На жаль таких людей, які блукають, не вулицями чи стежками лісу, а вже життям стає все більше. Людина почувається часто самотньою, дезорієнтованою, розгубленою. Вона прокидається вранці й питає себе: Для чого? Куди? Як жити? І ця невизначеність породжує постійну внутрішню напругу – тривогу, що не відпускає ні вдень, ні вночі.
Але саме сьогодні – в цю Хрестопоклінну Неділю – ми слухаємо те, що Господь говорить нам і це надзвичайно важливе: “Ти не самотній. Є Той, за Ким можна йти. Він знає, куди тебе повести”
Він став першим серед усіх
Ісус каже: “йди за Мною”. Ісус не просить нас іти в якесь невідоме. Він Сам пройшов цей шлях і зробив це першим. Він взяв хрест і поніс його – не як символ, а як реальний тягар. Цей хрест – це було не тільки хресне дерево, але все те, що Він переніс за час своєї Місії. Це було дуже відважно, бо насправді це не був Його хрест, це не було Його труднощі, це були Його болі і хвороби.
І все ж Він став першим серед усіх, хто вибрав не зручний шлях, а правдивий. І тому Його слова – не теорія, а свідчення для нас, як потрібно пройти цей шлях життя.
Коли нам важко, коли ми не знаємо, що робити і як жити – ми можемо подивитися на Нього і сказати: “Він знає. Він пройшов. Він веде, а нам потрібно довіритись і піти за Ним”
Свічка догоряє — і це добре
Подивіться на свічку. Вона горить – і горячи, вона витрачає себе даруючи світло і тепло. Квітка розцвітає — і відцвітає, даючи красу та поживність. Наше життя теж скінченне. Це не трагедія – це нагадування про цінність кожного дня і про важливість прожити не даремно, а даруючи себе іншим.
Ісус каже нам чесно: “Хто хоче спасти свою душу, той її погубить”. Це звучить парадоксально. Але сенс глибокий: якщо ми живемо лише для себе – накопичуємо для себе, бережемо лише себе для себе, думаємо лише про себе – ми врешті втрачаємо найголовніше – це сенс життяЬ любити і бути любленими.
Тоді постає питання, яке стосується кожного з нас особисто: Як я хочу “погубити” своє життя? Куди я спрямовую свій час, свої сили, свої дари?
Є три можливі відповіді:
- Лише для себе — і це шлях до самотності та порожнечі.
- Для світу, щоб усім догодити — і це шлях до виснаження й розчарування.
- Заради Євангелія — заради доброї новини, що ми можемо бути з Богом — і це шлях до справжнього спокою.
Душевний спокій – це не відсутність труднощів і забезпечення комфорту
У цьомі світі ми не зможемо уникнути труднощів ні самі, ні неможемо забезпечити це іншим. Як би ми не удосконалювали комфорт у цьому світі, ми не зможемо забрати хрест. Дехто втікаючи від хреста у різні залежності, обманює себе якимось умиротворенням, але насправді ще більше погіршує свій стан.
Мир, який дає Христос – це не безпроблемне, безхмарне життя. Це запрошення прийняти свій хрест і пізнати його, як свою місію, і піти за Христом.
Цей спокій – це спокій людини, яка має орієнтир.
Коли мандрівник знає, що попереду йде досвідченіший, то він не боїться наступних кроків, а знаходить час навіть насолоджуватись красою природи. Коли людина знає, за Ким іде – вона не боїться труднощів, вона думає тільки про одне, щоб не втратити з очей того, хто є провідником.
Сьогодні ми поклоняємося Хресту – не як символу страждання, а як знаку перемоги, як маяку, який нам вказує шлях. Як дороговказу, що каже: Ось шлях. Іди, ось так…
Духовне завдання:
коротка молитва — слово миру — яку ми повісимо на хрест. Це може бути слово подяки Богові за те, що Він дав вам напрямок у житті. За те, що ви не самотні. За те, що є Той, за Ким можна йти. Нехай ваше слово стане вашою особистою відповіддю на Євангелію сьогоднішнього дня.