Чи ми готові втрачати і що саме?
Дорогі браття і сестри у Христі, притча про запрошення гостей на урочисту гостину(Луки 14, 16-24.) пригадує нам про те, що Бог нас запрошує стати учасниками Його Царства і чекає на нашу відповідь.
Як бачимо з притчі Бог дає нам усім свободу вибору і Він свідомий того, що хтось із нас може сказати «Ні», найшовши різні оправдання. Насправді, люди видумали оправдання, щоб через різні причини пом’якшити вину і зберегти дружні стосунки, але як бачимо із притчі: перед Богом немає жодних оправдань! В кінцевому результаті страждаємо ми, відбираючи від себе те, що Бог приготував!
На дорозі життя зустрічаємо вибір: смуток чи радість
Дорогі браття і сестри у Христі, зустріч Ісуса із багатим юнаком, нам пригадує про наші зустрічі з Спасителем. Вже сам факт, що людина шукає Бога в час її труднощів, нагадує нам про нашу потребу в Бозі. Сьогодні на фоні того, що люди пригодили до Христа із фізичними недугами та матеріальними проблемами, стаємо свідками того, що цей юнак не мав ні одного, ні другого, бо був достатньо забезпечений всім і був захоронений ще з малку від різних гріхів, але все ж йому чогось бракувало. Не раз так чуємо від людей: «Ти все маєш, а чого тобі ще бракує?», і батьки люблять так дітям натякнути: «що ти ще собі видумуєш? Ти вже все маєш! Глянь на інших, що не мають того, що ти маєш» та є ще інші вислови, що показують те, що нас не розуміють! Коли людина говорить, що їй щось бракує, то так і є. Не обов’язково це має стосуватися матеріального і видимого для людського ока! Трапляється таке, що людина сама нічого не розуміє, що з нею діється… і це можуть підтвердити багато, а може і всі.
Прочитати все »Об’єднані в нещасті, розділені у щасті?
Дорогі браття і сестри у Христі, розповідь про зцілення 10 прокажних показує нам як вдячність є піднесена до ознаки віруючої людини!
Віруюча людина завжди живе почуттям вдячності перед Богом і ближніми, вона цим визнає важливість кожного з них у своєму житті. Невдячна людина показує, що інші їй непотрібні і те, їй зробили, вона могла сама собі зробити і бути ні від кого залежною. Адже той, хто дякує, той визнає свою несконалість і важливість отриманої допомоги!
А які ми є: вдячні чи невдячні?
Але відповідь має бути розважлива і не поспішна, бо вдячність стала різною…
Тепер вдячність стала лише елементом етичного виховання. Ще змалку батьки вчать дитину повторювати слово: дякую. Як ми радіємо, коли мала дитина ледь-ледь вимовляє це слово! Батьки цим пишаються… Лише з часом ми розуміємо, що сказане крізь зуби це слово, має зовсім інший зміст. Тому навчити вимовляти це слово є недостатньо, щоб показати благі почуття.
Мій тиждень починається з дня Воскресіння, з освячення! А твій?
Дорогі браття і сестри у Христі, ми увійшли в Різдвяний піст, який має на меті приготувати нас через очікування до великого Торжества – Різдва нашого Спасителя! Ізраїльський народ довгими століттями чекав на при прихід Месії, а ми маємо ласку бути тими, котрі вже живуть радістю Його приходу. Тому для нас Торжество Його народження – це велике вшанування і вдячність Богу за вияв любові до Людства у приході Свого Сина, нашого Месії.
Очікування – це вияв нашої віри
Колись ізраїльський народ очікував народження Месії, а ми тепер також перебуваємо в очікуванні, але вже Його другого приходу! Зауважмо: хто чекає, той постійно звертає свої думки і свої вчинки до одного – до зустрічі! Можемо спостерігати, як людство живе у забутті Бога і вже не чекає, не прагне цієї зустрічі. Відповідно до цього люди живуть так, ніби Бога немає і ніколи вже не буде серед них. Прикро, але тепер християнські свята перетворились в очікування різних розваг та матеріальних дарунків. Тепер це стало більше культурним надбанням, ніж духовним скарбом, який приносить Спасіння. Деякі вже звичаї набули гріховного забарвлення.
Ми, християни, що живемо у цій культурі, маємо особливе покликання пригадувати про правдиве значення Християнських Свят, ми покликані пригадувати про Добру Новину, яку принесло нам народжене Святе Дитя: з нами Бог! Бог є з Нами!
Ми пригадуємо про подію і ми її Святкуємо!
Особливим свідченням нашої віри є Святкові дні, Неділі, Особливі духовні періоди: як піст, Різдвяний час та інші. У ці дні ми збираємося разом і підтримуємо один одного у вірі, ще й іншим людям даємо свідчення нашої віри в Бога! Цим ми промовляємо: з Нами є Бог!
Але все ж залишається відкритим запитання: чи всі наші святкування є в дусі Святого Євангелія, як учив нас Ісус? Прочитати все »
Єдність – це ознака нашої віри!
Дорогі браття і сестри у Христі, у цю святу неділю з Божого провидіння випадає поминання українського святого – священомученика Йосафата Кунцевича, котрий приніс у жертву ціле своє життя в ім’я єдності Христової Церкви.
У «Символі віри» ми молитовно визнаємо: Вірую в єдину, святу, соборну і апостольську Церкву. Ці слова була натхнені Святим Духом і Сам Христос неодноразово наголошував на єдності між апостолами, на єдності із Богом. Ось тому бажання єдності – це вияв нашої віри, у певній мірі – це ознака нашого Спасіння: «по любові між собою пізнають, що ви мої учні!»
Християнин у своїй духовній природі прагне єдності з Богом та з ближніми шляхом любові. Все, що веде до роз’єднання – це не від Бога. Прочитати все »
Коли твої недосконалості не стають на перешкоді пізнати Любов
У звичайну неділю священик вже у звичний йому спосіб намагався зробити неможливе можливим – встигнути всюди. Але й цього воскреслого дня часу забракло, як врешті це стало вже звичним останніми неділями. На віддаленій парафії люди вже звикли до постійних звичних вибачень, що Богослуження затримується, і вже перестали вірити можливість поправи.
Тієї неділі чомусь це стало великим болем для священика: він знав, що стає причиною до неспокою, але найбільше боявся, що йому можуть докорити і цього разу може зустріти розчаровані погляди людей.
Із схиленою головою увійшов у храм. Всі вже звично шуміли, заповнюючи час своїми балачками. Із опущеним поглядом чорна тінь з поспіхом та немов незамітно увійшла у захристію. По короткому часі почались звершувати перші моління і, возносячи кадильним дим, священнослужитель закликав люд божий до молитви, хоч із-запізненням.
Його голос був невпевненим, а в рухах можна було побачити якусь роздвоєність, мабуть це були сумніви: спішити, щоб наздогнати час людей і чи спокійно звершувати службу, щоб дати належне Богу.
Але прийшов момент, коли потрібно було виносити Євангеліє. Прочитати все »