Дорогі браття і сестри у Христі, минулого разу ми роздумували про те, що відбулось із чоловіком, який зазнав милосердя, якому було прощено багато, але він не зумів простити дрібниці. Ми також мали запрошення до кожного з нас пригадати, що з нами стається, коли ми побували у святому місці, на Богослуженні, на зустрічі з Богом у молитві. Чи люди можуть зауважити те, що ми пережили: тобто дотик Божої любові?
Сьогодні Свята Церква запрошує нас до роздумів над уривком Євангелія від Матея (Мт19, 16-26), де розповідається про зустріч юнака із Ісусом. Юнак мав запитання, а Господь мав відповіді. Здавалось би все зійшлось.
Адже не так просто сьогодні організувати подібну зустріч. Інколи є ті, котрі мають запитання, але немає тих, хто би дав добрі відповіді. А інколи бракує навіть тих, котрі не мають запитань.
Відомий вислів сьогодення: Коли немає запитань, то або нічого незрозуміло, бо все. А може все простіше?
Сьогоднішня людина втрачає вміння давати запитання. Навіть малі діти вже вже менше запитуються із своїм славним “А чому?”. А молодь вже давно всі відповіді шукає в інтернеті.
А в інтернеті є відповіді, які хоч, на любий смак. Ось так складається враження, що це людина вирішує: яка є правильна відповідь. І шукає саме такої відповіді, яка їй підходить.
Але чи так має бути? А може в цьому є небезпека? Читати далі Історія про вічно сумного юнака. Це про тебе?
