Дорогі браття і сестри, Ісус у чуді помноження хлібів показує Боже милосердя і Божу педагогіку, де ставиться за ціль розвинути те, що є у людині і доповнити, якщо потрібно, те, що ще не вистачає. Віруючі люди споглядають на цей прекрасний світ і кажуть: “Яке це чудесне життя!”
Так, наше життя наповнене різними чудами, що здійснюються у гармонійному поєднанні наших скромних можливостей і Божого милосердя.
Бог не відставляє нас у сторону і не каже: дай я все зроблю замість тебе ! Вирішу всі твої проблеми замість тебе!
Чому? Адже часто Бог подає нам ці завдання задля нашого зросту і Бог не хоче прожити наше життя замість нас! Бог хоче лише доповнити Своїм милосердям. І Він це робить успішно…
Ісус сказав їм: “…. дайте ви їм їсти.” Вони ж мовлять до нього: “Ми маємо тут тільки п’ять хлібів і дві рибі.” Тоді він каже: “Принесіть мені їх сюди.”
Христос просить, щоб дали те, що можуть дати. Можливо цього і недостатньо, але це може бути добрим початком. Бог доповнить. Саме це можемо ми засвідчити своїм життям. Адже кидаємо у землю кілька зерен і збираємо цілий врожай, маємо якийсь гріш і пускаємо його в справу, збираємо з часом прибутки.
Чудесного щоденного життя не бачить той, хто хоче тільки яскравих ефектів, або ж, хто звик, щоб замість нього все само вирішувалось, немов падало з неба… Це не є ознаки ілюзії?
На шляху віри потрібно допомогти іншому побачити і навчити використовувати те, що є.
Коли поглянемо у наше минуле, то зауважимо, що багато хороших задумів і мрій не було здійснено саме через те, що ми не повірили у помноження наших можливостей. Радше схилялись до того, щоб це зробили інші, оправдовували себе тим, що наші можливості є недостатніми і в результаті все стояло на місці, або ж його хтось робив замість нас.
Є виявом любові до ближнього тоді, коли він зможе зробити самостійно, навіть, якщо із твоєю мінімальною допомогою. Зробити замість нього – це підтвердити, що ти нінащо не здатний.
Прикро, що деякі батьки не дають розвитку своїм дітям саме таким підходом: замість допомогти і доповнити, стараються робити замість них. Так буде простіше, швидше, спокійніше для мене… І що з цього буде?
Одного дня ця дитина може тобі дорікнути: “ти, прожив життя замість мене і тепер я не знаю як я маю жити самостійно”. І тоді, що ти скажеш їй? Що в такий спосіб виявлялась любов? І до кого? – цікаво знати.
Ось тому, будьмо уважніші наступного разу, коли випаде нагода допомогти іншим, щоб не позбавити їх можливості пережити чудо на собі. Бо в немочах наших пізнається Божа сила.
Більша радість є від того, що ти навчив іншого самостійно жити, ніж, що ти замість когось, щось зробив.
