Дорогі браття і сестри у Христі, в Євангелії від Луки ( Лк. 7, 11 16) , ми читаємо зворушуючу розповідь про похорон сина вдови, жінки, яка вже зазнала втрати свого чоловіка, а тепер лежить мертвим єдиний син. Хоч зібралось багато людей довкола неї, але відчуття одинокості у цьому світі примножувало це горе.
Які би ми, люди, не були черствими, чи байдужими, чи зайнятими справами цього світу, чи в ейфорії безтурботності, але звістка про смерть торкає кожну людину, бо перед смертю зупиняються всі, бо розуміють, що тут йдеться про останні речі в земському житті людини. Тут є зустріч із істиною, яку пізнає кожен народжений.
До смерті, до світу померлих ставляться у різний спосіб: хтось боїться, хтось вшановує, хтось уникає розмови про це. Але кожен в глибині душі відчуває, що рано чи пізно зустрінеться із цією темою: буде втрата в сім’ї чи серед друзів, може випадково зустрінути похоронну процесію, або ж відчуття смерті торкнеться і самої людини і людина призупиняється.
Дуже часто люди забуваються, що шлях кожної людини зупиниться і тому вартує пам’ятати про це.
Для нас, віруючих людей, смерть не є кінцевою миттю у завершенні цього земського шляху: адже ми віримо, що після смерті буде зустріч із Богом, на якій відбудеться розпізнання того як ми жили і яке буде наше продовження: у вічній радості чи у вічному смутку. Зауважте, що не буде нейтрального стану, як цього не має і тепер.
Із кожним з нас, коли настане наш час, станеться щось подібне, як це було в історії із похороном в місті Наїн. Юнак помер і Господь його зустрів.
Ця зустріч сталась зустріччю на життя. Юнак воскрес. Але це сталось не випадково. Це Ісус промовив до нього і той ожив.
Як це врешті було в інших випадках, коли Ісусу зустрічав мертвих і давав життя. Ось так сталось і цього разу. Цей юнак отримав життя, хоча могло статись зовсім по-іншому, мертвого юнака могли просто поховати в землю, якби похоронна процесія не зупинилась, якби мати не довірилась Христу, якби юнак не послухав до голосу Спасителя.
Кожна зустріч із Богом – це визначення нашого вибору: на життя чи на смерть.
Саме тому Церква вже тут на землі заохочує нас відповідати на зустріч з Богом при кожній нагоді. Ми ціле життя вчимось зустріти Бога, дозволити Йому торкнутись нас і відповісти на Його заклик.
Бог зустрічає людину в різних обставинах, як ми про це згадували у попередніх наших роздумах. Сьогодні звертаємо увагу на той час, коли Бог зустрічає людину у час її скорботи. Зустрічає, щоб подати їй утішення і надію на життя.
Вражає, що в цій історії Ісус підходить і торкається. Цей жест – це особливе бажання показати близькість. Ми торкаємось того, чого не боїмось і показуємо наш зв’язок і цим предметом, людиною. Ісус дуже часто торкався того, що було заборонено законом, бо це вважалось нечистим. Торкався хворих на проказу, торкався грішників, мертвих. Від Його дотику – все ставало чистим і повним життя.
Дехто з віруючих людей вживає вислови: Бог торкнувся мене Своєю благодаттю, Боже слово торкнуло мене, торкнуло моє серце.
Як правило, після такого свідчення стаються відчутні зміни в житті людини. Бог, коли торкається людини, тоді наповнює це життя життєдайною силою. Тому ми в молитвах часто іменуємо Його, кажучи: “Життя податель”, “Життєдавець”.
Ісус торкнувся до мар і торкнувся словом: Встань!
Боже слово, коли торкається людини і людина приймає Його, тоді життя повертається до людини. Хочеться жити. Хочеться жити вічно.
Дорогі у Христі, роздумуючи про останні речі в нашому житті: про смерть, про розпізнання і вічне життя, пам’ятаймо про також, що кожна ситуація в нашому житті – це нагода зустрітись з Богом, щоб Він торкнувся нашого життя, щоб він наповнив наше життя Божественною силою, як це сталось із юнаком із Наїну.
Нехай Боже слово торкається нас і життєдайна сила Христа перемінює смуток на радість.