Радість подорожі, зустрічі і сповнення обіцянки Бога!
Роздуми у день торжества Різдва Пресвятої Богородиці.
Бог нам дає надію у своєму милосерді, а ми?
Дорогі у Христі браття і сестри, у сьогоднішньому Євангелії від Матея (Мт. 18, 23-35) ми чуємо притчу Ісуса Христа про Царство Боже. Ісус нам пригадує, що у цьому світі все є Божим. У цьому Царстві є і ті, хто вважається боржником, і є ті, хто може простити борг та повернути вільне життя. Від самого початку життя ми беремо у Бога і від наших ближніх і часто немаємо можливості як відразу віддати. До прикладу: діти довгими роками тільки отримують від батьків: увагу, матеріальні блага та все, що потрібно для життя. Наш борг перед Богом теж росте.
У притчі: перше, що нас може вразити – це те, що чоловік заборгував своєму панові десять тисяч талантів. Це дуже велика сума! За підрахунками деяких дослідників, вона дорівнює приблизно 250 тисячам років праці. Це означає, що йому потрібно було кілька раз жити, щоб віддати цей борг. Потім ми дізнаємось про ще одного боржника, що завинив кілька динаріїв, а один динарій – це лише плата за один день роботи. Ось так розуміємо, що є великі борги і малі.
Перший чоловік увійшов так заборгував, що не зміг би повернути за ціле своє життя. Це дуже вражає. Як він міг так зробити, щоб наразити себе на таку небезпеку втратити свою свободу, а також свободу своєї сімʼї? Ми не знаємо про причини і про те, як він зумів за кілька років накопичити такий величезний борг, але знаємо, що прийшов час розплати і це стало великим стресом для нього. Прочитати все »
Журба – це велика гора, яку вірою можна посунути, щоб продовжився шлях надії
Дорогі брати і сестри, читаючи сьогоднішній уривок Євангелії від Матея ( Мт. 17, 14-23), ми стаємо свідками історії, яка розкриває нам глибокий зв’язок між вірою, журбою та надією. Ісус і троє апостоли повертались із паломництва, яке звершили на Таворську гору і де відбулось Господнє преображення. До них спішить один батько і приводить свого хворого сина, а учні, як ми чули, не змогли зцілити його. Це мабуть була перша ситуація, коли вони зазнали свого неуспіху і наслідком цього був смуток, журба і не розуміння.
На самоті вони запитують Ісуса, чому їм це не вдалося, Він відповідає просто: “Через вашу малу віру”. А потім доповнює: “коли матимете віру, як зерно гірчиці, скажете цій горі: перенесися звідси туди – і вона перенесеться”. Без сумніву, що Ісус не говорив про гору, біля якої вони стояли, але натякав їм на гору, яка постала в їхніх серцях і назва цій горі: ЖУРБА. Прочитати все »
Успення – це приклад шляху до вічного блаженства
Дорогі у Христі, сьогодні ми зібрані в цьому храмі з особливої причини – вшанувати Успення Пресвятої Богородиці. Або ж, можемо сказати простими словами, що ми прийшли пом’янути день смерті Матері Божої. Як правило, коли ми збираємося на поминки, вшановувати тих людей, які відійшли з цього земського життя, ми приходимо із особливим сумним настроєм, згадуючи про врату дорогої нам людини. Але сьогодні, я так дивлюся і по вас, що настрій інший, ніж у ті поминальні дні.
Сьогодні ми прийшли вшановувати її і пом’янути її, але є особливість у цих поминках: ми сьогодні приходимо, щоб пом’янути її блаженне успення. Тобто щасливий відхід з цього земського життя, її щасливу і радісну кончину. І це вражає, бо не раз виникає запитання: що тут є радісного, чому згадуємо про блаженство і з чого тут радіти? І виявляється, є причини.
І хто готувався до цього торжества ось цих дев’ять днів, роздумуючи над її життям, молячись до неї і до Спасителя, той дійсно міг переконатися, що якщо ми проживемо життя так, як вона прожила, тоді буде з чого радіти і в хвилину нашої смерті. І буде велика радість тоді, коли будуть і нас поминати, як це роблять із поминанням святих. Бо хто прожив це життя у блаженстві і відйшов, то чому сумувати? Тому пам’ять про нас буде блаженною, щасливою. Прочитати все »
Двері із надписом “СОРОМ”
Мандрівник йшов дорогою свого життя. Це був звичайний щоденний шлях, щось його підносило, а щось опускало, щось нагадувало про незручність, а щось приносило радість і легкість дороги. Але одного разу, серед звивистих стежок цієї днини, він побачив щось незвичайне – десь біля краю лісу виднівся вхід у печеру. Вона виглядала привабливо, таємниче, і, ніби вікривалася лише для нього. Над входом до печери висів затертий надпис із її назвою, ледь-ледь можна було розгледіти останні букви “..ІХ”.
Були великі двері, які чомусь були привідчинені. На дверях на потемнілій дошці, теж був надпис, що виблискував на сонці. Було написано старими буквами: “СОРОМ”. Прочитати все »
Досвід віри учня
У темні часи, коли життя кидало мене, немов човен у бурхливому морі, я відчував, що ось-ось потону. Кожен день був боротьбою, а хвилі відчаю та безвиході здіймались над головою.
Я молився, благаючи про допомогу, і тоді пролунав Твій голос: “Не бійся”. Це слово мало стати моїм рятівним колом. Мені потрібно було тільки довіритись. Але, відчувши Твою підтримку, я піддався тому, що мене і погубило. Я подумав, що тепер можу все, і забажав, щоб Ти допоміг мені досягти те, що було вище моїх сил. Я хотів, щоб Ти здійснив моє бажання, хоч воно було егоїстичним і небезпечним. І Ти не відповів мені “ні”. Ти дозволив мені йти цим шляхом. Прочитати все »