Друзі зустрілись на вечері  і в них зав’язалась розмова. Добрі друзі зустрічаються не тільки, щоб поїсти щось смачне, мабуть найголовнішим для зустрічі є розмова. Смачна їжа, тепла і радісна бесіда мають магічну силу, бо час летить, що й не зауважуєш. І що тут дивного? Слово по слову, смачненьке за смачненьким і час летить. А ще вражає те, що ніяк не хочеться, щоб цей час закінчився. Час від часу виникає думка: добре нам тут бути. І справді добре, адже у їхній бесіді відбувалась справжня “Опера”. Враження від смачних страв не могли втриматися на рівні шлунку, наповнювали радістю серце. Відчувалось, що було приготовлено із Любов’ю. Тональність змінилась від почутих нещодавніх події, які піднесли всіх на вершину сміху. Всім було так радісно, що деякі невдалі ситуації нічим не зашкодили веселому духу, а навпаки спонукали то творчості і неповторності.

На превеликий жаль (а може: на превелике щастя) не збереглися фотографії у фотоапараті і тому не можливо було показати всі сфотографовані емоції. Техніка підвела. Потрібно було вдаватися до старих гарантованих методів: розповідати і ще раз переживати на собі всі ці емоції. Любо було слухати і дивитися у ці щасливі очі, прислухатися до кожної дрібниці і фантазувати у своїй уяві.  Мимоволі відчуваєш у своєму серці радість, а на вустах з’являється посмішка. Переживаючи минулу подію разом із ними, ще більше скріплюється духовний зв’язок за столом. Добре нам тут бути.

Але прийшов “ворог” і непомітно посіяв погані думки. Спочатку було навіть якось цікаво почути думку кожного на цю тему, але так, як погляди виявились різними, то почалась суперечка. Комусь це не сподобалось і він легко спробував відвести всіх на іншу тему, але інший не хотів здавати позиції, поки не згодяться в його правоті. Хтось із дорослих встав із столу та попрямував до кухні, діти почались гратися між собою, інші почали мовчки їсти, вибираючи краще заняття ніж сперечатися. За якийсь час більшість почала спішити додому. Комусь було дійсно вже пізно, але істиною правдою було те, що спочатку було добре, а потім було шкода нищити це добре.

Ми, люди, створені Безмежною добротою для добра. Нас завжди буде тягнути до доброти, бо це наше первоначало. Не всі можуть розпізнати справжнє добро. В кого чиста душа, той і буде противитися злому. Хто має невдоволення у душі, той буде мучитись до того часу, поки не знайде можливості звільнитися від внутрішнього бунту. Шкода, що жертвами “невдоволеної душі” стають інші, котрі цінять спокій, радість, лагідність і любов.

А може, так має бути? Бодай заради того, щоб “бунтівливі душі” побачили, як то добре бути разом, будучи в атмосфері радості і взаємної підтримки, будучи в атмосфері опери, де любов єднає.

Всюди, де був Ісус, люди мали це внутрішнє відчуття: добре нам тут бути.

Там, де ми є, інші теж це відчувають?