Дорогі у Христі брати і сестри, бачити сліпих людей нам трапилось не раз. Їх легко відрізнити від інших. Вони ходять з білою паличкою, або тримають когось за руку. Часто можемо зауважити, що їхні обличчя повні напруженості, їхні рухи обмежені, їхні думки є лише про одне: про них самих і про місце, де вони проходять. Незрячі не мають проблем із розсіяністю. Цікаво, правда? Вони повинні бути у постійній зосередженості, бо неувага може спричинити їм багато ускладнень.Важко нам, зрячим сказати, що такі люди є повністю щасливі. Ми переважно їм співчуваємо, жаліємо їх. Розуміємо, що найбільшою трудністю для них є втрата самостійності.
Сліпі залежні від інших, тому вони обмежені у житті. Багато з них не бачать від самого народження цей прекрасний Божий світ, своїх батьків, друзів чи дітей. Вони сприймають з вірою все те, про що їх зрячі інформують.
Але зараз не є тема «утішання сліпих». Хочеться роздумати про духовну сліпоту, яка набагато гірша за фізичну.
Нам боляче дивитися на сліпих, але ще більший біль народжується, коли ми бачимо людину із духовною сліпотою.
В одних це може бути гордість і зарозумілість зі свого становища в спільноті, чи зі свого багатства, чи з особистої краси тіла, знання, титулів і т. п. Є ті, що засліплені жадобою грошей, мамони, вигоди, розкоші. Вони не бачать у світі людей нічого доброго, шляхетного, чесного, святого. Є ті, що у своєму засліпленні всіх і все критикують, очорнюють, обкидають болотом. І є ті, очі яких повні зависти чи ненависті до ближніх, до людей. Хтось затемнений у своїй неосвіченості.
Бачачи духовно сліпих не потрібно їх осуджувати. Потрібно виявити їм свою допомогу і співчуття. А себе потрібно берегти, щоб самому не осліпнути. Старі люди казали: для біди багато не потрібно.
Отож, слід подумати над собою. І перевірити себе. Так, як ми час до часу ідемо лікаря і перевіряємо наш зір, щоб вчасно надати собі необхідну допомогу, так і маємо перевіряти свій духовний зір. Може у декого вже прогресує ця духовна сліпота? Подумаймо над нашою поведінкою і нашим баченням інших:
Як ми спілкуємось із іншими людьми? Чи нам кажуть, що нас нічому не переконаєш? Чи те, що ми сприймаємо тільки свої думки? Інших і не слухаємо….
Як ми дивимось на матеріальне збагачення? Наскільки матеріальне нас закриває нам духовне? Чи ми ще бачимо інших людей за цими папірцями? Чи нас цікавить ще щось інше від наших інтересів?
Як ми ставимось до себе самих? Наскільки ми засліплені самі собою? Наскільки приділяємо уваги до свого тіла і одягу, своїх забаганок і вигод, своїх мрій і планів?
Цих запитань може бути ще багато… Не обов’язково себе мучити ними, щоб часом не впасти у сліпоту ідеальності. Та чи можливо позбутися її повністю? Основне не перебувати в ній, навіть, якщо на якусь мить стали засліплені чимось.
Христос часто проходить поміж людьми, щоб принести їм полегшення, щоб вилікувати їхню сліпоту та інші душевні недуги, щоб сліпим привернути зір. Передумовою виздоровлення є Віра. Сліпі не бачили, але шукали за зціленням і прагнули цього. Тому відчули, як Спаситель був близько них і попросили змилуванням над ними. Отримали.
Ми також маємо постійно просити про наше духовне зцілення, тобто навернення. Безустанно просити Бога, щоб нас просвітив і очистив від скверни. І, навіть, якщо хтось заперечить, мовляв: “по що мені каятися, якщо я нічого поганого не зробив?”, то потрібно запам’ятати, що молитва про покаяння ще нікому не пошкодила, навпаки спонукала до глибшого духовного життя. От той, хто не молиться, це дійсно проблема.
Розпочнімо наш шлях до прозріння із молитвою:
Господи, помилуй! Боже, змилуйся наді мною!
Молімось цією молитвою або іншою кожного разу, коли бачимо, що нас засліплюють спокуси, пристрасті, гріхи. Рятуймо себе також через часте покаяння, сповідь, духовне читання. У покаянні відкриваються очі на реальність стану душі, через читання духовної літератури маємо відкриття Божих Істин та істин життя!
В cв.Томи Кемпійського запитали: в чому таємниця його мудрості. Він просто відповів, що вимолив її на колінах.
Бог – джерело мудрості. І радо нею обдаровує кожного, хто просить. Він гордим противиться, а покірним дає благодать.
Мт. 9, 27–35