Дорогі у Христі, коли читаємо історію про воскресіння юнака із м.Наїн, сина вдови, відразу привертає увагу те, що померлому було даровано життя. У цьому випадку краще сказати: продовжено життя. Адже вічно він не міг жити на цій землі і день його смерті все ж таки мав колись настати, як це вже було із іншими воскреслими. Воскресіння на цій землі різниться від воскресіння у “вічне життя”.
Тут природно виникає запитання: тоді для чого Ісус воскрешав дитину, знаючи, що по якомусь часі вона знову буде оплакувати свого сина?
Саме для цього хочу запросити нас до роздумів над матір’ю, яка також потребувала свого особливого “воскресіння”.
Чуда мають спасаючу ціль
Пригадаймо ціль Божих чуд. Хіба вони були для того, щоб показати могутність Месії, забезпечити людям безтурботне життя? Тоді чому він усіх не воскресив, чому ж не всім забезпечив безтурботність?
Чуда служать, щоб дати початок, утвердити, збільшити віру в Бога, щоб допомогти нам легше повірити в те, що Господь нас Любить. Чуда служать для свідчення правдивості Христових слів.
Господь зупиняв плач матері та утішив її.
Чуда – це доказ Божої любові
Матір воскреслого хлопчини може пригадати нам час наших труднощів. Час, коли ми маємо випробування нашої віри в Бога і довіри до Його любові. Саме тоді, в час наших труднощів, нужди, внутрішніх криз ми стаємо дуже вразливі та хочемо простого утішення, і шукаємо його у зрозумінні, питаємося: Чому так і чому саме ця людина? Ми також хочемо заспокоєння і шукаємо його в надії на те, що можливо щось зміниться?
Коли приходить смерть, знайти пояснення і надіятися нате, що щось зміниться, стає дуже важко, а особливо для тих, хто не є віруючий.
У приватній розмові одна жінка відкрилась іншій: “ти щаслива, бо віруєш в Бога, бо завжди маєш Того, хто тебе утішить і кому ти можеш відкрити своє серце”.
Ми, християни, хоч маємо віру та все ж не захоронені від того, щоб не втратити віру і не засумніватися в Божій любові.
Господь це знає. Саме тоді Він може переступити закони природи, щоб ще раз доказати Свою Любов до нас.
Дорога віруючої людини – це дорога сумнівів і доказів, де людська слабкість спасається через Божу любов, де з кожним кроком розумієш важливість віри.
Саме віра в Бога нас спонукає не зупинятися на дочасному і далі продовжувати пошуки, щоб прагнути вічного.
Чудо ніколи не може бути тільки заради чуда
Деколи зустрічаються люди, які стали свідками чуда. Вони відважно свідчать про те, що бачити і цікаво розповідають про деталі. Деколи хваляться тим, що саме вони побачили. Коли ми зупинимося на самих лише чудах, або ж будемо свою віру пов’язувати лише з надприродними явищами, то можемо ввести себе в омману, тобто у штучну ілюзію: життя повне чуд.
Слідкуючи цією за думкою, знову пригадаймо історію із воскресінням. Тепер зможемо усвідомити, що воскресіння юнака було не лише заради життя сина, ми можемо побачити ще й воскреслу матір, яка переживала особливий період в житті і мабуть також мала сумніви щодо Божої Любові. Господь прийшов її і потішив, підтримав у час смутку.
Віримо, що після пережиття чуда, у якому побачимо Божу любов, при наступних трудностях ми зможемо цілковито довіритись Божій волі та з радістю виконувати її.
Людина, що у кожному чуді бачить не тільки надприроднє явище, а пізнає передовсім Божу любов, то поруч із чудом отримує ще й дар віри, що веде до вічного життя.
Лк. 7, 11–16