Паломник присів на останню сходинку сходів. Влаштувавшись зручно, простягнув руку. В той час спускались з гори люди і ще з далека запримітили людину із простягнутою рукою. Кожен почав поводитися у свій спосіб. Переважно всі подумали, що він просить милостиню. Дехто дійсно витягнув якийсь гріш і кинув його у витягнуту долоню. Паломник підвів очі і здивовано сказав: “А хіба я просив милостиню?”
Той, хто стояв поруч і почув ці слова, подумав: «А дійсно: хіба людина, що простягає руку, завжди просить милостиню?»

Вона може подавати свою руку, щоб допомогти іншому легко зійти зі сходини. Вона може простягнути руку, щоб привітатися. І навіть, якщо вона має гроші у долоні, то вона може пропонувати їх, а не просити.

Не легко нам, людям, розпізнати, що дійсно інший потребує від нас, особливо коли простягає руку, коли дивиться у вічі, коли приближується до тебе, коли знайомиться із тобою, коли …

На багато речей ми вже маємо готові висновки і відповіді, часто не пізнавши до кінця запитання, чи причину.