Блудний син прагнув незалежності і віддалився від батька . Лук.15,11
Блудний син думав, що в тому, що він буде мати все, і буде його щастя. Можливо спочатку так і було, але в цьому світі все проминає. Коли залишився без нічого, збагнув велику істину: без батька немає доброго життя, немає і самого життя. Вирішив вернутися до джерела доброти і правдивої любові. Вернувся до постійного джерела.
Притча нам нагадує про нашу реальність
Кожен з нас може повторити те з Богом, що зробив син із батьком. Кожен з нас може відійти від Бога, спокусившись від думки, що поза Богом може бути щось краще.
Хто згрішив, той знає, що гріх спочатку видається дуже привабливим і приносить задоволення. А що далі? Що стається з нами, коли минає час? Що стається, коли душа наша втрачає Божу ласку, благословення? Відповідь одна – ми гинемо!
Та все ж є ті, котрі “воскрешають”, а є ті, котрі гинуть до кінця.
Горді віддаляються від Бога і від самих себе. Коли ти відчуваєш посуху у душі і хочеш, щоб дощ благодаті скропив її, то усвідомлюєш, що потрібно відкинути з твого життя те, що не дає можливості впасти краплям Божого благословення. Потрібно зректися гріха.
Чому горда людина не може зректися гріха? Через те, що вона не може признати своєї помилки, не хоче прийти до Бога і признатися у тому, що вона була неправа? Хочеться зауважити, що найбільша трагедія – це те, горда людина не приймає Божої любові, не відчуває її до кінця і не пам’ятає про неї. Якби ми пам’ятали про Божу любов постійно, то ми би не на хвилину не залишились у грісі.
Гріх може нас засліпити, може нам затуманити розум, але хто чує ці слова зараз, нехай зараз попросить Бога прощення за свої провини і розкається.
Пригадаймо, скільки Бог зробив для кожного з нас добра. Відновімо любов до Бога. Бог чекає на нас розкаяних.
Він дуже добрий.
Він дасть те, що не дасть ні людина, ні якась звичка, ні якась річ.
Він поверне тобі все, що втратив – поверне Себе!