У притчі “про Доброго батька” можемо ще раз подивляти Велику Любов батька до сина. Можливо на перший раз виглядає, що батько був дуже наївний, бо дозволив синові розтратити все своє майно, але дивлячись на завершення притчі, побачимо, що батько хотів лише одного – показати свою жертвенну любов, що є безкорисливою, нематеріальною, безумовною. Правдива любов, котра вміє чекати, прощати і, навіть, втрачати. Любов, котра хоче одного – добра для іншого, щоб той був наповнений любов’ю. батько хотів, щоб син любив так, як батько.
Про таку любов не оповісиш і не прочитаєш у книзі, не переконаєш і не докажеш. Таку любов потрібно відчути на собі.
Послідовники Учителя із Назарету повинні пам’ятати, що наш Небесний батько хоче, щоб кожен з нас був наповнений Його любов’ю.
”Бути поруч” не означає “бути таким самим”
Діти виростали і були постійно біля батька, але ще, на жаль, не були подібні до нього, не любили так, як він любить. Тому молодший син віддалився без великих вагань, знаючи, що буде так, як він вирішить і знаючи також, що батько пошанує його свободу, його вибір.
Цінуємо тоді, коли втрачаємо?
що ж це не секрет, що найдорожчі речі ті, котрі дорого нам коштують. Це визначаємо по наших потребах. Потрібніша річ – дорожча для нас. Коли втрачаємо і розуміємо, що це було нам потрібно, то дуже шкодуємо, бо оцінюємо наскільки було необхідно.
Тому краще цінувати відразу, ніж чекати до того часу, коли вже ніяк не можливо буде повернути.
Найгіршим буде тоді, коли ми втратимо небо! Щось подібно до старшого сина, котрий ніби був в домі батька, а водночас був чужим, не подібним до Батька. Був сам в собі!
Готуючись до Великого Посту потрібно запитати себе:
Хто я є перед Богом, коли провинився?
Почуття провини викликає інші негативні почуття: страх перед наслідками, докори і самознищення, пошуки винних, злоба на всіх і на все …
Ми мало любимо думати про наші не успіхи, бо це нас немов принижує і нас ображає. Не прийнято навіть в етикеті людей говорити про помилки. А ще якісь психологи заохочують шукати постійно позитив у негативі, щоб якось прикрити, або оправдати поганий вчинок. І серце далі холоне і далі боїться правди.
Людина не втече від правди, постійно буде мучитися, а поки не віднайде правдивого миру. А цей мир є лише в Бозі. 
Хто я є перед Богом, коли я не відчуваю гріхів?
Найгірше, коли ми будемо засліплені своєю правотою і бездоганністю, уподібнюючи себе до “старшого брата”.
Ідеальні люди, які вони є перед Богом? Що вони придумують, коли йдуть до св.Сповіді, моляться покаянні молитви? Грають артиста? Бо на зовні витискають “якийсь” жаль, за “якісь” гріхи, а серці не відчувають потреби і причини в Божому прощені та милосерді. Таке серце залишається холодне і тверде, будучи навіть у Божому домі.
Важко простити такому серцю помилки іншого і прийняти з його недоліками. Важко бути таким “ідеальним” поруч із грішниками, які псують картину їхньої “ідеальності”. Саме тому вони дуже часто виступають борцями за “справедливість” і висказують докори в сторону інших “недостойних”. Бо все має бути найкраще, згідно їхнього переконання. А де найкраще, то там місця немає для милосердя.
А де тоді любов?
Христос Рождається! А чи вміємо ми жертовно любити? Скоріше за все ні. Тому що любити за щось набагато простіше, ніж любити всупереч усьому. Напевно кожний з нас в своєму житті є тим блудним сином, який шукаючи земних благ, прагнучи досягнути ідеалу, забуває про жертовну любов Небесного батька, який любить нас за те , що ми просто є. А Батько нас завжди чекає, і коли ми приходимо до Нього, ніколи не говорить про те що було.
Господь настільки щедро обдаровує нас щодня, щомиті! Лише варто навчтитися розпізнавати Його подарунки, знімати з них обгортку буденності. І тоді справді зрозуміємо Божу любов!!! І не треба повторювати помилку Блудного Сина: не марнуймо дарунків Небесного Отця! “Кожен день є новим даром, чистою сторінкою, на якій можемо щось написати”, – Бруно Ферреро. Не втрачаймо ж жодної хвилини нашого життя на непотрібні речі, бо це дарунок Найвищої Любові.
“написано: Будьте святі, Я бо святий!” (ы1Петра 1:16)
Хочу сказати свою думку по темі статті, особливо про останні рядки, так все це є правдою, Не знаю як хто але з свого досвіду я побачив що ніколи ти не зрозумієш людину якщо не побуваєш у чиїсь шкурі, кожна людина проходить якийсь шлях у житті і за цей шлях вона може попасти буквально будь куди, якщо не буде триматись Бога, може бути блудним сином, може бути “ідеальним”, може бути грішником і ніхто інший не знає що було в серці тої людини коли вона робить якийсь вчинок! Бо людський мозок любить собі щось домальовувати і ще вірити що він не помильний! Наприклад взяти останні рядки статті якщо ви сказали їх з любовю щоб навчити і просвітлити наші розуми- то вам за те заслуга від Бога, а якщо ви то говорите ніби виговорюючи нам вирок то маєте гріх! Я не Бог і не бачу вашого серця,але хочу сказати ще дещо можливо людна є засліпленою і такою сякою, (а так є майже завжди), а свщенник (я не маю на увазі особисто вас а взагальному) її відлякує від Бога або каже шо вона вже без шансів то це точно не вчинок любові !!!
Кажуть, що від любові до ненависті один крок. Але це так у людей. В Бога, чомусь так відчуваю, інакше, як у пісні:
“Любов Твоя, мій Господь, безкінечна
І милостям Твоїм краю нема……..”
Бог завжди з нами, Він нас любить, тільки ми часто через свою гріховність не можемо цього побачити. Але любов Його не така, яка нам уявляється. Бо ми можемо думати, якщо Бог мене любить, то я вже точно не буду страждати, не буду мати ніяких проблем, все буде йти добре. Але це не завжди так. Бо якраз і хвороби, і випробування, і всякі скорботи – це наші ліки від Бога, цим Він нас лікує від гордості, марнославства та інших гріховних пристрастей. Якраз коли нам нелегко, ми можемо доказати свою вірність Богу, сказавши: “Мій любий Ісусе, мені нелегко зараз, ти все знаєш, і Тобі було важко на землі, я не хочу журитися всіма моїми проблемами, тому віддаю Тобі, а Ти поможи мені приймати від Тебе все з радістю та покорою”.
Цікава стаття і цікаві дописи,які заставляють задуматися про таке вічне почуття як любов. Я пригадую собі такий вислів “як ти можеш любити Бога,якого не бачиш, коли ти ненавидиш (не замічаєш) ближньго свого, який поруч біля тебе”.Ці рядки заставили мене задуматись, а й справді ми нерідко проходимо мимо людей, які потребують допомоги,ми думаємо хай допоможуть інші (чи їм допоможут інші), а інші думають на нас і коло замикається.Я знайшов сайт http://www.bible-lessons.in.ua схожий на цей але там є закладочка “Твоє милосердя може спасти життя”(www.donor.org.ua), яка мене заставила “розімкнути коло”.Тому я закликаю кожного допогти “розімкнути коло”.