Ідучи по дорозі життя, я не раз даю собі це питання: “Чому я такий?”
Залишаючись на самоті, передумуючи минуле, знову повертаюсь до цього питання. Згадую мої вчинки і ще раз пригадую ці слова: “Чому я такий?”
Із цією проблемою я звернувся до вчителя життя і почув таку відповідь: “Дуже добре, що ти зауважив, що ти є іншим, не таким, як всі. Добре, що тобі відкрилось, що ти є особливим, хоча і маєш багато чого подібного до інших. Молодець, що зауважив те, що коли ти залишаєшся на самоті, саме тоді зауважуєш свою особливість. Роби так і надалі, це дуже допоможе тобі, допоможе також іншим бачити тебе, неповторного і особливого.
Багато сумнівів, які доводять мене до страждання невимовного…
Мені дуже часто хочеться втекти до моїх товаришів і зникнути у їх компанії. Уже звик думати так, як вони думають. Часто даю їм можливість вирішувати за мене, думати за мене. Для мене це є великим жестом товариськості і дружби, а якщо чесно, то це є рятунок для мене.
Так втікаю від того, що мене найбільше непокоїть і що мені найбільше створює незручності – це моя думка, моє переконання, моє внутрішнє життя. Хтось мені вже казав, що це потрібно мені, а я все рівно найбільше остерігаюсь цього.
Я знаю правду: я просто ніколи не задумувався над собою.
Роблю так, як роблять інші. Навіть, якщо мені це не подобається, або ж не подобалось раніше, але приходить час вибору і роблю так, як інші. Повадки, слова, вчинки, зацікавлення і ще багато чого стало для мене тим самим, що у інших.
Роблю це можливо, щоб не вирізнятись серед них і не бути виключеним із їх компанії. Бо як виключать мене, тоді що ж буде зі мною? Я тоді залишуся на одинці, без інших, самотнім. А так маю хоч якесь запевнення.
Все йде добре, якщо ці “інші” починаються ділитися між собою і стають протилежними один до одного. Так я відчуваю ще більший неспокій, бо хочу бути зі всіма, а не виходить так – потрібно визначитися.
Не можу і сам зрозуміти, що діється…, але вже так втягнувся у цей стиль життя, що дуже важко бути без нього. Відійти від такого способу життя – це би означало повернення до найболючіших проблем. Ти думаєш, що я байдужий до свого особистого життя?
Якби ти знав скільки разів я думав над цим? Ти думаєш, що я не свідомий того, що роблю? Не усвідомлюю, що існую…, а отже, не живу?
Якби ти знав мої муки і тугу за радістю. Як би ти знав мої муки?
Можеш мені повірити, я готовий слухати усе, що мені скажеш, щоб я зробив, щоб життя увійшло у мене, щоб жив.
Пройшло трохи часу …
Тепер я вже не дорікаю собі, батькам, друзям та іншим, закидаючи: Чому я такий?
Мені тепер добре. Я усвідомлюю свій характер, свою особливість і неповторність, зауважую, що я не такий як інший, що маю своє минуле і маю, навіть, свою теперішність, мабуть відтепер особливим буде майбутнє.
Не таке, як в усіх, не таке, як в інших.
Я не такий!
що це було?
Аналізуючи своє життя і своє внутрішнє я, заганяю себе в п’ятий кут, який сама для себе створила. Намагаюсь зрозуміти своє внутрішнє я, яка я є насправді. Чому роблю так, а не інакше? Чому в голові раптово виникають думки, які заставляють подивитись на все з іншого боку? Чому так, а не інакше? Чому вважаю, що то є не життя, а існування? Чому не можу ніяк змінити своє життя? А відповіді знайти не можу.
Олеся, ти не одна. Від себе та спілкуючись з іншими
можу сказати, що в свій час в кожної людини виникають подібні запитання. Просто одні шукаючи відповіді стомлюються і просто пере-
стають далі шукати, залишаючи все так як є. Лишаються й далі невдоволеними та засмученими… Але є й такі, які не перестають шукати навіть тоді, коли падають; коли є сам-на-сам, і нікому немає діла до твоїх запитань, до просто життєво небхідних запитань;
коли, здається, що твої запитання просто не мають відповіді;
які не бояться просити допомоги в Того, Хто ще ніколи нікого не
залишав.
Можу з впевненістю сказати, відповідь ти знайдеш. Не обов’язково
відразу, в цю хвилину…
Просто живи кожною хвилиною свого життя, кожною миттю.
Будь уважною до всіх і вся, що тебе оточують. І ніколи не бійся
просто жити!
Справді,для утвердження себе як повноцінної особистості в цьому світі дуже важлив, як на мене, усвідомити свою унікальність, значущість. І тут неабияк знадобиться окрім внутрішнього переконання підтримка близьких нам людей. Дуже часто деякі люди з прекрасними задатками через непрості обставини вдома, на роботі, чи в школі не можуть повністю розкритися, бо почуваються самотніми, бо їм бракує підтримки, бо їх не розуміють… А звідси – ряд соціальних проблем (стреси, депресії, шкідливі звички). Тому частіше наголошуймо на хороших якостях в тих, хто нас оточує. Це для всіх буде дуже доречно.
Я також шукала не раз у собі відповідь на питання:”Чому я така?”Адже те,що я не така,дуже часто приносило мені неприємності.Пройшов час і так,як тут пише,я усвідомила,що я дійсно,трохи інакша від людей,що я-особистість,як і кожен з нас.Зрозуміла,що це не потрібно приховувати,не треба одягати на себе різні маски,бо я така,як є!Найголовніше те,що з Богом у серці!!!
Хороша історія. Допомагає глибше усвідомити себе. Виникає відчуття, що ми подібні, бо маємо одинакові питання 🙂