Пророцтво праведного Симеона, яке читаємо на Торжество Стрітення, знаходить свій відгомін не тільки в Ізраїлі, але ще й серед вибранців Божого люду Нового Завіту, серед християн.
Згадаймо ці слова праведного старця, котрий благословляючи, сказав до його матері Марії: “Ось цей поставлений для падіння й підняття багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч прошиє душу, щоб відкрились думки багатьох сердець.” Лук 2.34
Світло на просвіту поганам осіяло усіх
Ісус, як виросте, скаже про Себе: я є Дорога, Істина і Життя. Кожний, хто зустрічає Христа, той має можливість ступити на Дорогу Спасіння, той може пізнати Істину і тоді отримає Життя Вічне.
Блаженні ті, котрі зустріли Спасителя у своєму житті, які Його пізнали і полюбили Його. Адже, життя людини від цієї зустрічі змінюється. Людина навертається у сторону добра. Зміна способу мислення впливає на ціле життя: на поведінку, на відносини із людьми, на відносини із Богом. Після зустрічі із Спасителем, людина стає добрішою і любов її стає чистішою, віднаходить сенс життя і саме життя стає в повноті свого змісту.
Слова Симеона також насторожують
зауважуємо, що зустріч із Христом не для всіх буде радісною, бо "він буде знаком протиріччя" і не всім буде на "підняття", будуть і такі, котрі матимуть "падіння". Або одне і теж разом.
Так і сталось. Багато людей отримало від Месії допомогу, а ще читаємо в Євангелії, що були і такі, яким він сколихнув життя: "праведним" лицемірам він викривав їхні гріхи, гордуватим послідовникам давав можливість упокоритися, ідеальним мудрецям показував їхній фанатизм і нагадував, що мудрість – це не їхня заслуга, а дар Божий. Зустріч із Христом – це для багатьох була глибоким і деколи болючим пережиттям, а навіть розчаруванням.
Христос – це світло, яке просвічує кожну людину.
Як було колись, так і сьогодні для сучасних християн – ця зустріч є справжньою зустріччю із Світлом, що просвічує людину аж до середини її єства, аж до глибини її минулого. Скільки було таких моментів у житті, коли пізнавши свою грішність, відчувалось справжнє падіння, упокорення, а радше усвідомлення і визнання свого упадку. Хто далі вірив Спасителю, той мав від Нього, ще й підняття. Як це сталось із апостолами Петром та Павлом, як це сталось, мабуть із тобою, що читаєш. Ці хвилини просвічення були для багатьох болючими та неприємними. Людям подобається хвальба, а зауваження не завжди є прийнятними. А Богові подобається,щ об ми були спасенні, навіть ціною наших тимчасових незручностей, щоб мати щасливу вічність.
Господь не може бути іншим.
Він є світло і Він просвічує людину аж до самої середини її душі.
Це Світло, як колись так і тепер, приходить і дає ясність. Він нічого не знищував, а упорядковував, нікого не відкидав, а кожному знаходив призначення. Якщо щось було не на своєму місці, а мало бути на першому, то Він ставив на перше і, що було відкинуто, він звертав увагу. Христос сколихував людину, суспільний лад, навіть релігійні звичаї і традиції. Він нагадував нам всім, що найпершою опорою в цьому житті є Добрий наш Небесний Отець. І вірити Богу – це шлях спасіння до вічного життя.
Твоя зустріч із Христом
Ми також зустріли Христа! Слава і подяка Йому за це!
Згадаймо, що Христос сколихнув у моєму житті? Що для мене було підняттям і що було падінням? Як це світло прийшло у мій внутрішній світ? Як його просвітило? Чи кожна зустріч з Христом – це хвилина просвічення?
Мне было за 30 лет, когда я впервые переступила порог церкви, чтоб помянуть мою покойную маму. Меня никто не уговаривал, и никто не убеждал, я была рьяной атеисткой.Моя покойная мама, меня привела в церковь. Она снилась каждый раз, когда просила моей молитвы или моего участия в церкви. Я тогда ничего не понимала и не интересовалась ни религией, ни верой. Я не помню сколько это длилось, только однажды, мне захотелось послушать священика. И это стало моей отправной точкой в переломе моих взглядов и в переломе моей жизни. Я искала ответы на вопросы и Господь мне отвечал, я искала Библию и Господь мне ее подарил. Я поверила в Бога и в тоже самое время не могла оторваться от привычного образа жизни. Готовила себя к исповеди и боролась с самыми различными житейскими соблазнами. “Спотыкалась” и “падала”, вставала и снова спотыкалась. Обещала Богу быть твердой в вере и не грешить, а дьявол искушал и ” уводил” от выбранного пути. Сколько раз я предавала Господа и сколько раз Он мне прощал! Поверить Богу легко, но сколько усилий надо приложить , для того, чтобы стать истинным, верным християнином. Как много надо работать над собой, чтоб не сломаться, не упасть духом.