Узгоджена діяльність духовенства і мирян показує “єдність і цілість Церкви”. Заклик Сина Божого “щоб вони (учні) були одно, як Я в Тобі, так вони у Мені” вказує, що єдність є виявом Волі Божої, показник Спасіння.
“По єдності між собою” можливо пізнати, що ми учні Христа. Каже Спаситель “Я виноградина, а ви гілки” і слід пам’ятати, що безплідні, тобто без Благодаті Божої, відпадуть. Гілка без виноградини зсохне і загине, сама від себе не дає плоду.
У “Символі віри” ми постійно визнаємо віру в Єдину Церкву. Маємо її чи не маємо – це спірне питання, але те, що ми визнаємо Віру в єдину Церкву – це вже велика ознака важливості Єдності християн.
Єдність
Єдність – це процес постійний і тривалий, він має початок і потребує постійного продовження, обновлення, підтримання. Завершиться в Царстві Божому у повній єдності всього Божого люду із Творцем.
Спільнота, яка не живе духом єдності і не прагне єдності із іншими, стає сектою, фанатичним релігійним напрямком, що поступово скеровується до самогубства, самознищення.
Єдність може бути видимою і скритою, штучною і природною, насильною і добровільною. Єдність може бути початком, але може і бути наслідком діяльності людини. Завжди потрібно взяти до уваги, що єдність – це ознака Божої волі, що людина, створена на образ і подобу Триєдиного Бога, коли творить і зберігає єдність цим же самим підтверджує Боже подобіє у собі. Слід також пригадати, що слово “диявол” означає “той, що роз’єднує”. Тому у первісній Церкві ніколи не схвалювали розколи і ворожнечі поділення.
В Божому діянні також відомі форми ділення, але це було завжди задля помноження і збільшення, але в Дух завжди залишався нероздільним.
Одна із найпростіших форм єдності – це об’єднатися довкола чогось чи когось.
Коло – це фігура, яка своєю структурою показує єдність. Без центру немає кола. Тому, коли є спільна точка, тоді і можна формувати коло.
Об’єднання довкола цілі, звернути увагу на одну справу, йти в одному напрямку, перебувати разом в один час і в одному місці – це ознаки єдності, хоч зберігається окремішність і при цьому не обов’язково, щоб була однаковість.
Небезпекою будь-якого об’єднання є знищення особистості. Коли створюються умови так, що з окремої особистості людина перетворюється в “сіру масу”.
Як правило, це стається тоді, коли переслідується лише зовнішня форма єдності, або штучна, або насильна, або тимчасова.
Коли немає природнього процесу об’єднання, немає вияву доброї волі кожного.
Коли не творяться умови до єдності, а є насильне чи маніпулятивне втручання на вибір, тоді така форма єдності буде називатися “тоталітаризм”. Саме в тоталітарних режимах єдність служила тільки для нав’язування усім волі окремих людей, утримування і маніпулювання в особистих цілях.
На щастя такі нищівні форми єдності у вигляді трикутника недовготривалі і приречені вже в собі на самознищення.
Натомість природні форми єдності тривають і підтверджують свою життєвість.
Є кілька рівнів та ознак видимої єдності групи, які будуються як фундамент для об’єднаної спільноти.
Перший рівень чи ознака є простим початком переходу від незнаного до знаного, від далекого до близького. Визнавати існування іншого, познайомитися із ним, розказати про себе, виявити пошану до його життя і діяльності, повідомляти і розказати про свою діяльність, не виявляти ворожості і не бути байдужим – це перший крок до єдності і перша ознака єдності.
☼ ← ☺↔☺ →☼
Часто люди кажуть: я його знаю, я знаю про нього. Це малі ознаки єдності, але ознаки. Бо на такому рівні ми не можемо сказати, що нас нічого не зв’язує із цією людиною. Зв’язок, хоч і малий, але є. Він може бути добрим початок до збільшення, скріплення і пошуку спільного. Наслідком цього процесу буде зближення один до одного.
До прикладу: двоє людей поселились в один дім, але це ще не означає, що між ними є єдність, хоча вони живуть в єдиному приміщенні. Якщо вони почнуть наближуватися один до одного через пізнання один одного, тоді і почнеться внутрішня форма єдності. Також і двоє людей, які їдуть в одному автобусі. Є разом і мають навіть одну ціль, але між ними немає початкових об’єднавчих елементів – це знати один одного.
Також вартує зауважити, що небажання мати хоч якесь знайомство з людиною чи якусь інформацію про людину – це вияв небажання бути зв’язаними з цією людиною, мати щось, що покаже хоч якийсь зв’язок. Ця людина немов не існує в житті іншої.
Знайомство має бути взаємним. Недостатньо, щоб лише одна сторона знала про іншу. Треба, щоб пізнання було взаємним ділення того, що стане початком єдності. Розказую те, що нас об’єднає і буду слухати те, що нас ще більше зблизить між собою. Чутки, наклепи та інше, теж несуть інформацію, але чи це послужить єдності?
Єдність між християнами.
На міжцерковному рівні ця ознака єдності спостерігається на рівні простих мирян, які попри все розбіжності зберігають родинні зв’язки чи національно-патріотичні, незважаючи, що належать до різних релігійних груп. Це цікавість до життя іншої групи, це увага до важливих подій в іншій спільноті. Така початкова єдність дає плоди взаємної поваги і тоді вшановуються звичаї іншої релігійної групи, не робиться нічого такого, що могло би образити релігійні почуття. Бо початкові знання один про одного допомагають виявити пошану і зберегти цей зв’язок знайомства і добрих взаємовідносин.
Визнання присутності іншого і повага до нього – це фундамент до наступного етапу (рівня). Зауважмо, що йдучи далі до більшої єдності, кожен може залишатися при своїх переконаннях, ідеях, бо завдяки взаємній повазі усувається ворожнечість, а навпаки бажання ще більшої єдності.
Наступний рівень – запрошувати до участі, ділитися знаннями і досвідом, це творити тимчасову чи постійну спільноту, організацію, об’єднання. Спільне виконання діла веде до:
– спільного ділення результатом,
– до спільної відповідальності за спільні наслідки,
– спільної радості успіхами.
Саме тоді люди кажуть: це наше, це ми разом зробили, це завдяки тому, що ми всі разом зробили. Ось таким чином єдність стає вже більш видима через спільні діла. Не важливо, хто кому допомагає і хто є більш важливіший у цій справі, чи керівник, чи підлеглий, важливо, що ми є разом, це наша спільна справа.
До прикладу: коли двоє сусідів одного будинку кличуть один одного на спільну вечерю, просять допомоги по дому, йдуть разом на вулицю прогулятися, то це означає, що вони не тільки живуть в одному домі і знають щось один про одного і вітаються один з одним, але вони ще й мають дружні стосунки. Вони кажуть, що це “наш дім”, а не акцентують на тому, що тут є “моя квартира”.
Форма єдності через бажання творення спільного діла зближує людей і показує близькі стосунки між людьми. Люди відповідно до цього етапу об’єднується в різні організації та групи за вподобаннями, потребами і т.д.
У Церкві це видно по спільній праці вірних в храмі і в спільноті. Спільні святкування і особливі церковні події. Божественна Літургія – самі слова вказують, що це Божественна СПІЛЬНА СПРАВА. Якщо у спільноті немає спільних діл, тоді як можна побачити віру?
Така форма єдності спостерігається між різними християнськими спільнотами в час спільної діяльності у милосерді, у святкуваннях, зверненнях до політичних сил задля добра всього народу.
☺→☺→☼ ☼←☺←☺
Така єдність у діланні найпоширеніша у суспільстві людей, але це не досконала єдність. Бо наше життя не полягає лише в задоволенні потреб і в спільних інтересах. Об’єднатись в якусь групу, щоб одноразово виконати якесь завдання і потім розійтися, це є ознака досконалої єдності. Бо, таке об’єднання може розпастись після завершення завдання, після зміни вподобань, тобто після зникнення причини, щоб бути разом.
Тому об’єднання, якщо хоче продовжувати своє існування, має розвиватися, а це означає перейти у фазу бажання бути завжди разом і думати про спільне майбутнє.
Найвищий ступінь, ознака єдності – це «єдиномисліє», тобто спільне думання про майбутнє і проектування наступних спільних дій, пошук спільного добра і залучення спільних зусиль.
Увага, це не означає “однакомисліє”, щоб всі думали однаково, бо так хтось визначив.
Означає, що всі думають в одному напрямку, з єдиною ціллю, задля спільного добра. Думки впливають на наші дії, думки формують наш внутрішній світ, думки і переконання впливають на нашу особистість. Скільки людей і стільки думок.
Така різноманітність – це велике багатство, але така цінність буде поважатись до того часу, коли хтось не почне ставити свою думку вище думки інших. Таким чином таке багатство і така різнобарвність стане причиною до ворожнечості і протиріччя.
Задля збереження єдності потрібно впорядкувати думки та ідеї, щоб скерувати їх до спільного добра. Бачити спільне майбутнє і скерувати свої думки у цьому напрямку – це дуже важливий крок до збереження і до творення тривалої єдності.
Для Церкви найбільшим показником єдності – це без сумніву є спільна молитва і спільне прохання перед Богом про спільні задуми та плани.
Господня молитва “Отче Наш” – приклад спільної молитви перед єдиним Отцем, це Його визнання як єдиного Батька для нас усіх, це визнання інших як братів/сестер.
Бути разом – виконання Божої волі, і єдність у Бозі – це досконала єдність, бо триває на віки віків.
☼
! ↑ ? ↑ !
☼ ←☺↔☺ → ☼
Йдучи за логікою такого поділу, потрібно взяти до уваги, що всі ці ступені є важливими у цілості і послідовності.
Якщо здобудеться останній рівень, але відкинуться інші, тоді цей ланцюг єдності розірветься. Ось тому не можна легковажити пізнанням один одного, спільним діянням і тоді спільним мріям.
Також не можна порушувати логіки послідовності, бо як можна досягнути “єдиномислія”, якщо немає взаємного пізнання, поваги і дружнього налаштування? Як можна думати про майбутнє, якщо не було спільного досвіду в праці, взаємній допомозі. Якщо немає переконання про пошук спільного, про важливість кожного, про бажання бути разом, бути завжди разом?
Таким чином напрошується висновок про це коло єдності, яке не має права зупинитися. Воно нагадує спіраль, яка піднімається вгору, де нижні ширші кола звужуються в напрямку до вершин – до цілісності.
Знайомство – дружба – любов
Чудовим прикладом цих кроків єдності є розвиток стосунків між молодими людьми. Коли є етап знайомства, а далі переходить у дружбу, тобто бажання бути разом, а потім це бажання бути разом стає мрією – бути завжди разом, ось це є любов, що не проминає, вічна.
Коли я про Тебе дізнався, не знаю чому, але я побоявся познайомитися з Тобою.
Коли я з Тобою познайомився, я мав страх, що Ти мені сподобаєшся.
Коли це сталось, я мав упередження Тебе полюбити.
Коли я Тебе полюбив, тепер боюсь Тебе втратити…
Пасторальне проектування, планування, програмування – це видиме свідчення духу єдності, який закликає до переходу від самотності та одинокості до спільності та сукупності.
стаття була приготовлена для робочої групи “Жива парафія”
Львів, вересень,2013
+ Немає коментарів
Додайте свій