Дорогі браття і сестри у Христі, після Торжества Зіслання Святого Духа на апостолів, котрі під дією того ж Духа дали початок першій спільноті, першій Церкві, сьогодні ми запрошені пригадати одну із основних умов бути учнем Христа, бути членом Цекрви, належати до Божого народу – це вірність.
Сьогодні Церква нам пропонує уривки з Євангелії від Матея (Мт. 10, 32-33; 37-38; 19, 27-30.). І це невипадково, бо кожен з них пронизаний таким словом, як вірність. Вірність – взаємна.
Вірність нам нагадує про Єдність, про заповіт, про Союз! Все Святе Письмо пронизано цим словом і прикладом вірності Бога і людини.
Ця вірність виражається не тільки бажанням бути разом, але також вірності того, що було від початку.
Бог створив світ і людину, запросив у цей світ людину, щоб наповнювала світ цей і управляла ним. Але від самого початку, як нам оповідає Святе Письмо, і по-сьогодні ми маємо спокусу жити всупереч Божій волі і тоді порушується гармонійний устрій.
Бог постійно шукає можливості відновити втрачений звязок з людиною і постійно пропонує їй верутися до Нього, до Його задуму.
Чому ми сумніваємось в Бозі?
Наш досвід життя показує, що ми постійно живемо за логікою, що має бути той, на кого ми маємо рівнятися і хто має бути центром нашого життя. Якщо це місце не займе Бог, тоді ми заповнимо це місце якимось ідолом.
Це може бути будь-хто, кого ми будемо обожнювати (надавати захоплюватися, ідеалізувати, наприроднього почитання ), кого будемо вважати, що саме від нього залежить наше життя і тому будемо йому служити, поклонятись.
Поклоніння божкам, як правило, закінчується розчаруванням і відчаєм, втратою свободи і гідності. Людина спочатку захоплюється і може переживати великі миті щастя, але насправді готує собі велике горе, бо ,творячи собі ідола, живе в брехні і тому результат буде обманним.
Але завжди залишається дивним: чому сумніватися в Бозі?
Чи є причина, щоб порушувати вірність?
Чи не вистачає гіркого досвіду минулого від наших розчарувань?
Мабуть кожен з нас пережив цей період захоплення: захоплювались ми і нами могли захоплюватись. І кожен з нас відчув, що порушуючи логіку створеного світу, було відчуття, що я не на свому місці.
Можливо тому одна із актуальних причин є в тому, що ми постійно шукаємо себе в цьому світі і шукаємо місце іншим у нашому світі. Не залишаючи місце для Бога, ми шукаємо собі ідола. І це брахня. Бо ідоли – це видумка, фантазія і тому вони не можуть нам помогти в житті.
А якщо поставимо Бога на перше місце, тоді і вже будемо знати, на якому мають бути інші. Головне добре почати!
Саме так зробили ті, кого Церква визнала святими.
У кожного з них було різне минуле, але їх правдиве життя почалось саме з тої миті, коли вони поставили Бога на перше місце.
Тому святість для християн – це не якась бездоганність і непомильність, як навʼязує нам світ таке розуміння. Святість – це вірність Богу. Бо Бог є Святий, хто є вірний Богу, перебуває у тісному з Ним звʼязку, саме так святість наповнює людину, котра дозволяє Богу діяти через неї.