А прийде такий момент, що вже не буду знати: що є таємним, а що вже загальнодоступним.
Хтось мені сказав, що дотримуватись таємниці – це ознака вірності, а зрадником можна вважати того, хто викрив, сказав таємне.
Це дійсно так?
Яка ж велика тоді буде зрада, коли на страшному суді все стане явним… і жодна таємниця вже не буде прихована! Бог тоді буде зрадником?
Чи Бог любить таємниці?
Чи Він ображається, коли щось тайне, стане явним?
Це гріх має схильність бути скритим, це диявол не любить ясності, ховається і не спроможний сказати так, як є насправді.
Він все ускладнює, заплутує, приховує і маскує. Тому секрет/ таємниця завжди має характер темноти, закритості і відмежованості.
Правда вона проста і не потребує сховку.
Але все ж таки її треба відкрити.
Це означає, що ми ті, котрі перебуваємо у темряві, маємо вийти на зустріч їй і прийняти її. Ми маємо відкритись на неї. Вона нас оточує, вона довкола нас, вона була і є такою, як є!
У таємниці є завжди багато фантазій і видумок, здогадів і припущень. Тому мало правди в них, але довкола є багато того, що насправді може і не існувати.
І все ж не кожна таємниця є увязнючою.
Не кожна таємниця є тягарем.
Якщо це стосується тільки мене і тебе, тоді ця таємниця скріплює зв’язок між нами і бо тоді ми обоє стоїмо на сторожі чогось дуже важливого для нас обох. Але і в такому випадку колись все це має вийти на яв, щоб іншим дати свідоцтво взаємної вірності.
Таємниця, яка ніколи не вийде на яв, яка приречена залишитись у темноті, хіба вона може бути істиною?
І не слід плутати правду із базіканням без потреби, ніби так є!
і не слід плутати «все у свій час» із таємницею, мовляв це не для тебе.
Не просіть тримати таємниці і бути в’язнем! Краще не кажіть цього!
Не придумуйте собі різні секрети, не увязнюйте себе!
Живіть просто, без таємниць.
Живіть у світлі, без тіні.
Живіть без страху, без напруги: що, кому, про кого і про що…
життя – це теж таємниця, яка поступово відкривається.
Тому зріла людина, вона проста.
Проста, бо без таємниць, бо не має потреби щось приховувати.