Ніщо і ніяка причина не може бути оправданням для Церкви, коли знищуються зв’язки любові між Богом і людиною, і між самими людьми.
Ніякі рішення і постанови не можуть бути оправдані, якщо вони не скріплюють зв’язки любові.
Ніхто, ким би він не був, не може бути оправданий, якщо він своїми рішеннями не виявив любові Христа.
Якщо ми залишимо Любов Христа, і будемо шукати оправдання в чомусь іншому, тоді нікому не будуть зрозумілі наші рішення і нам завжди дорікнуть: але ви ж Церква!
Тому Церква не завжди може прийняти ідеальні і бездоганні по світовим міркам рішення, але ці рішення завжди мають бути продовженням волі Христа!
Церква ніколи не буде шкодувати і вибачатись за вчинки Любові, вона завжди каялась лише за гріх, що є нестачею любові, недостатнім розпізнанням Божої волі, несміливістю наслідувати Христа! Тобто, все те, чим провинилися апостоли у свій час…
Христос, як тоді, так і тепер терпеливо нас веде дорогою спасіння. Він зважає на наші немочі, але ніколи не йде нам на поступки і вперто наполягає, що лише дорога любові є дорогою Спасіння.
Він знає, що ми постійно є перед вибором: любити чи НЕ любити! Наслідувати Його чи зректись і втікати!
Тому Святий Дух нам постійно пригадує про Нього, бо без Нього ми не зможемо прийняти правильне рішення, за яке зможемо не тільки віддати своє життя тепер, але ще й жити вічно згідно цього вибору!
Тому, чи вартує приймати рішення із тимчасові користі ціною того, що могло бути те, що веде до безкінечності?
Чи вартує приймати рішення з причини якогось страху перед кимось чи тиску від когось, ціною того, є ризик не виконати Божої волі?
Бог все рівно все виведе на добро, бо Любов ніколи не залишає за злом останнє слово, бо Любов – це завжди продовження, завжди надія, завжди життя.