У притчі про молитву двох чоловіків у храмі, а може це була правдива історія, дізнаємось про одне із найбільших таїнств цього світу: про саму молитву і про наслідок молитви.
Не раз ми чули, коли хтось в голос висловлював сумнів, а чи Бог почув мою молитву?
Почути – почув, але чи прийняв, чи вислухав прохання?
Бо молитва, як і кожна розмова: є прийнятною, а є просто беззмістовна, порожня, навіть огидна.
Ми самі досвідчили різні розмови. Були такі, що важко було завершити, бо хотілось продовжити їх на довше, і навіть, якщо були короткі, то відгомін почутих і сказаних слів лунав ще довший час. Але на жаль були і такі, що ти немов слухаєш співрозмовника, але внутрішньо не приймаєш його слів.
Не кожна розмова зближує людей, а інколи і віддалює їх.
Так стається і в молитві. Це відчуває не кожна людина. Бо ж не всі правдиві із собою, інколи гордість так засліпить людину, що та не тільки не відчуває відстані, але ще самонaвіює собі, що все добре.
Щось подібно, як сталось із фарисеєм, який вийшов із храму у доброму насторої, але насправді без відчуття Божої присутності. Тому фарисейська молитва є самовираженням, але ніколи іі не назвеш діянням Святого Духа, Який скорушає серце людини і тоді відкрита людина ще більше відкривається перед Богом. Під дією Святого Духа людина відчуває дію Бога у своєму житті і відчуває Його дуже близько, бо Бог торкає її серця.
Наслідком сокрушення Духа є переміна людини.
Як правило така переміна не може бути наслідком особистих старань, але лише з Божим діянням. Ось тому покаяння – це не контрольований людиною процес, а смиренна довіра до дії Святого Духа.
Коли розмова не є діалогом, тоді близькості не відчуєш.
Стоіте немов поруч, але насправді є далекими один від одного. Після розмови ця відстань стане ще більшою, і розмова піде у забуття.
У молитві важливо зберігати діалог. Як правило Дух перший починає завжди говорити, а відкрита людина, довіряючи Духу, підтримує цю розмову. Так слова переходять у дію, у конкретні вчинки. І тоді стається щось неймовірне і водночас прекрасне – життя з Богом.
Історія із митарем у храмі показує, що хто би ти не був, яке би в тебе не було минуле, але якщо ти відкритий на дію Святого Духа, то досвідчиш близькість Бога, Який поможе тобі позбутись зла і стати на дорогу Спасіння.
Дорогі у Христі, ми наближаємось до Святого Великого Посту. Як кожного року так і тепер Церква буде нас закликати об’єднатись у цьому особливому час і в молитві, пості і ділах милосердя. Надхнені історією про двох осіб пам’ятаймо, що все може нас наблизити до Бога, або ж віддалити від Нього.
Пам’ятаймо, що назовні все може бути ідеально, але те, що дає нам відчуття присутності Бога – це внутрішня близькість, тобто у серці.
Боже, зволь, щоб кожен з нас отримав милість довіритись Твоєму діянню і стати учасником неймовірноі і прекрасної Твоєі присутності.
Проповідь у м.Кʼяварі
Проповідь у м.ГенуяПроповідь у м.Савона
Духовні роздуми