Дорогі браття і сестри у Христі, Притча «про Сівача і про зерно» може торкнути всіх, бо тут не говориться до віруючих чи ні, тут згадується про тих, хто має вуха, щоб слухати: «Хто має вуха слухати, хай слухає.»
Ми знаємо, що віра народжується від слухання. І тому важливо звернути увагу: що і кого ми слухаємо?
Зараз маємо багато пропозицій слухати. Живемо в епоху чисельних комунікацій. Колись у давнину не було так багато шуму, голосів. А тепер можемо почути будь-кого і будь-де.
Але є важливе запитання, яке слід собі поставити: кого слухати?
Бо, щоб просто заповнити тишу і слухати всіх підряд – це “нелюбов” до себе, не повага до своєї душі, ґрунту, про який згадував Ісус у притчі.
Пригадую свідчення одного поважного чоловіка, як батько повчав його ще в дитинстві: “слухай тільки тих, хто тебе любить по-справжньому! Бо вони, маючи любов до тебе, не скажуть тобі щось поганого, щось такого, що тобі зробить шкоду”
Якщо ми зараз пригадаємо всіх тих, кого слухаємо по телебаченні, інтернеті чи серед знайомих, то скільки залишиться тих, хто нас любить? А скільки відпаде тих, кому ми байдужі?
Може після цього у нас зʼявиться вільний час? Час для корисних спілкувань…Скільки ми часу слухаємо тих, хто нас любить?
А ми хочемо, щоб нас послухали, а ми любимо?
І ми також до когось звертаємось і з кимось спілкуємось, а інколи навіть наполягаємо, щоб нас послухали!
А ми любимо тих, хто має нас слухати?
Чи наші слова сповнені любові?
А можливо хтось нам так і сказав: “Я вже не можу тебе слухати, я не хочу тебе слухати.”
Звичайно, що прикро таке чути, але це може спонукати до роздумів: чому саме нас не чують? чому не хочуть нас послухати?
Христос любив і його не завжди слухали!
Важливо пригадати, що Христа також не завжди радо слухали, хоч Він любив і говорив натхнений любов’ю. Проте Його слово, хоч не відразу сприймалось, але пізніше воно таки ставало спасаючим. Слово людини надхнене любовʼю рано чи пізно,але проросте, але чи дасть плід?
Нарешті, те, що на добрій землі, …
Ісус із зітхання говорить про тих людей, які НАРЕШТІ прийняли це слово у добрий ґрунт свого серця.
Гадаю кожен з нас таке пережив, коли ми слухали і не чули, читали і не розуміли, коли все проходило повз нашу увагу.
Бо бо можна мати вуха, але не чути, а можна бути нечуючим, але приймати Слово.
Монахи і прості люди в давнину не мали книг і не вміли читати. Їм залишалось тільки уважно слухати і запамʼятовувати.
Через увагу і памʼять Слово Боже знаходило притулок у серці людини. Коли приходило терпіння, тоді людина немов витягувала із глибини свого серця Слово і жила ним. Це слово берегло від поганих думок і вчинків.
А що тепер?
Запрошую у цих днях поділитись із тим, як Боже слово впливає на ваше життя, які плоди дає, як воно помножується і можливо сіється у серцях інших.
А якщо не вдасться, то все ж прийде час, коли НАРЕШТІ душа твоя звільниться від всього непотрібу і зуміє прийняти добрим і щирим серцем Слово і дасть плід.