Про подію успіння Богородиці не згадано в Євангелії. На це були різні причини і тому ця подія – є виявом нашої віри у праведне життя Марії, матері Божої, яка удостоїлась не смерті, що є карою за гріх, а удостоїлась успіння, що є виявом Божої справедливості!
Ще кілька днів тому, ми згадували про подію преображення Ісуса і згадували про те, як Він розмовляв із двома пророками Старого заповіту, які були взяті на небо і не зазнали тління. Ми не знайдемо на землі їхніх могил. Також вартує зауважити, що по сьогодні є свідчення тих, які мали видіння Пречистої Діви Марії і вона обʼявлялась у тілі.
Тому вшанування цієї події – це водночас пригадка про наш шлях за Ісусом, який не завершується на цій землі, а буде мати продоження на небесах.
Марії не треба було вмирати, щоб із смертю завдати смерть тілові, котре несе на собі наслідки гріха і потім, через воскресіння отримати нетлінне тіло. У Матері Божої тіло вже було неторкане гріхом і тому було нетлінне.
Але їй потрібно було спочити, заснути, що завершити цей земський шлях.
Такого блаженного успення може мріяти кожний віруючий, адже це стає немов нагородою за пройдений праведний шлях. Щось подібно, коли ми трудились цілий день, то вечором прагнемо тільки одного – відпочинку, сну.
Засинаючи, ми вже очікуємо, що прокинемось. Так, кожен, хто наблизиться до свого успення, той має очікувати життя вічного, як це згадуємо у Символі віри.
Чому так важливо вірити в Успення?
Не достатньо погодитись, що можливо так і воно все сталось. Церква не для того встановлює особливе почитання особи чи події, щоб чимось наповнити Богослуження і церковний рік. Церква звертає цими торжествами нашу увагу і запрошує, щоб ми застановились над нашим життям: куди ми прямуємо і яка буде наша кончина?
Тому, вірити – це означає дати дозвіл, щоб ця подія вплинула на життя. Так віра буде діяльною, вона спонукає нас до змін через наші дії.
Пам’ятаймо, що коли уста наші замовкнуть і очі будуть закриті, то хтось скаже:
У блаженнім успінні вічний спокій подай, Господи, спочилому рабові Твоєму (ім’я) і сотвори йому вічную пам’ять.
Так, цими словами священик проголошує завершення нашого земського шляху і проголошує очікування на життя вічне!
Яким буде наше успіння?
Ми не знаємо і не можемо бути переконані, але можемо зауважити за собою, яким би могло бути зараз, у цей момент нашого життя! Ісус запрошує нас не цікавитись тим, що буде, яке і так закрите, але звернути увагу на теперішнє, яке і визначає наше майбутнє.
Приклад монахів, які пам’ятають про свою кончину і іншим при цьому нагадують, нам показує важливість пам’яті. Вони при зустрічі кажуть: “Memento Mori. Памʼятай, що помреш.” і усміхаються.
Одні бояться смерті і тому уникають розмову про це. А інші очікують, бо для них це буде спочинком.
Ці слова можуть бути запрошенням до радості, закликом прожити кожну мить так, наче вона була остання, наче скоро все завершиться, але буде продовження.
Отож від кожного з нас залежить, як він сприймає слова про беззаперечну правду, що все скінченне у цьому світі і нашому життю також прийде кінець, але який він буде?