Дорогі браття і сестри у Христі, сьогодні свята церква запрошує нас звернути увагу на уривок з Євангелії від Луки (Лк. 8, 41-56), в якому розповідається як один чоловік, який був головою синагоги у тій місцевості, запросив Ісуса у свою хату, тому що його дочка хворіла. Ісус приймає запрошення, але запізнюється, бо дочка померла.
Можемо припустити, що вся причина спізнення була в тому, що в дорозі Спасителя затримали. Багато людей хотіло зустрітися з Ісусом, серед них була жінка, яка ховалася від усіх, бо мала особливу хворобу, через яку не могла бути серед людей, бо вважалася нечистою. Її викриття означало приречення її до кари смерті. Але ця історія могла мати інший розвиток, якби не сталась зустріч із цією жінкою, яка нехотячи затримала Ісуса …а може це Він сам затримався?
Шлях від приречення до смерті до життя повноцінного
Ця жінка була на грані бідності, бо витратила все своє майно на лікарів. Ця жінка була виснажена довгими руками через хворобу, але також і через одинокість, яка її супроводжувала всі ці роки. Правдоподібно вона була мало кому відома, адже вела вимушено скритий спосіб життя.
Але одного дня стається таке, що перевернуло все її життя. Вона дізналась про Ісуса, дізналась про його перебування в цьому місті, без вагань підійшла до Нього ззаду і спробувала торкнутися хоча би його одежі. Сталось чудо, кровотеча її зупинилась. На цьому мало би все закінчитись. Але Ісус зробив все можливе для того, щоб це зцілення стало відомим і щоб всі побачили ту, що ховалась від усіх.
Складається враження, що Він спеціально інтригує своїм запитанням: “хто доторкнувся до мене?”, щоб інші також шукали і знайшли ту, котра потребувала не тільки фізичного зцілення, але також духовного. Так, саме духовного!
Вона мала повернутися до народу і народ мав прийняти її вже чистою, очищеною Богом.
Коли всі звернули увагу на неї, тепер вона стала в центрі уваги і людей, і Бога. Отримала визнання в Бога, а тепер люди могли зробити свій вибір визнання.
Вражає те, як Ісус її підтримує: “Дочко, віра твоя спасла тебе, іди в мирі!” Називає дочкою, називає причину її спасіння – це віра. Випадково вся ця історія? Скільки чудес сталось і Ісус не виявляв їх, а деяким просто казав про це нікому не розказувати. Але це чудо Ісус зробив явним!
Для багатьох і також начальника синагоги – це була дивна ситуація. Всі стали учасниками цієї події і кожен пережив її по-своєму. Батько помираючої дитини мабуть тільки скріплювався цим досвідом. Але прийшла сумна звістка: “Дочка померла”
Це був великий удар для батька.
Слова Христа: “Не бійся, тільки віруй, і вона спасеться”
Чоловік повірив. Повірив не просто словам Ісуса, але повірив після прикладу, який пережив на собі. Цей голова синагоги став свідком чуда!
Після такого прикладу віру, повірити мало би бути простіше.
Повірити тоді, коли потрібно було прийняти сумну звістку і прожити вірою той шлях додому, шлях до мертвої дочки, щоб вона спаслась.
Як важливі ці слова: “Все тайне має вийти на яв!”
Не для популярності чи привертання уваги, а для свідчення, для підтримки.
Як важливо не приховувати Боже діяння в нашому житті, а свідчити іншим, щоб підтримати їх у час випробувань. Адже твоє свідчення, може вплинути на життя інших, як вплинуло свідчення жінки, на віру голови синагоги, батька, який мав не зневіритись, а жити вірою короткий і водночас довгий шлях додому.
Загадковим залишається прохання Ісуса після воскресіння дочки. “Батьки ж її були здивовані вельми, та наказав їм нікому не говорити, що сталося.”
Чому?