Прибігаю на станцію і лечу швидко до кас за квитком, а там неочікуваності мене вже є велика черга. Захеканий привертаю увагу всіх. Залишилось мало часу до відправки поїзда, а людей – багато. Мій благальний погляд не залишив поза увагою касирку, вона дала знати, що зрозуміла мій критичний стан, але кивнула головою на людей, мовляв: хай вони вирішують. Я миттєво попросив усіх пропустити, пояснюючи, що можу запізнитись на потяг. Люди спокійно між собою переглянулися, дехто висловився, що ми всі рівні і у всіх нас теж нагальні справи, тому мені треба краще організовуватись, врешті це не їхня вина в тому, що я запізнююсь… вони обговорювали, а час швидко злітав. Я стояв в очікуванні рішення моєї долі і долі тих, хто чекав на мене. Врешті одна жінка змилосердилися і повірила мені, пропустила. Жінка на касі теж миттєво і з радістю подала мені квиток і ще й побажала щасливої дороги.
Ледь встиг, двері за мною закрились і потяг рушив з місця… Ох, яка радість…. Сиджу, відхекуюсь і відходу від попереднього стресу …
Не пройшло багато часу, як після кількох зупинок, поїзд зупинився і ми всі почули металічний голос який нам сповістив, що цей поїзд затримується з причини того, що має пропустити інший, який спізнюється.
Всі, хто був у вагоні, переглянулися між собою і далі продовжували дивитися в свої телефони, читати книжки, розмовляти між собою, або просто дивитись у вікно.
Так сталось все просто і зрозуміло… але не для мене, бо в цей час мені пригадалося моя ще свіжа історія із моїм спізненням і обговоренням моєї долі біля каси.
Я подумки запитався: «А чому в нас не запитали? Чому не було обговорення? Чому не прийняли спільне рішення? А може ще би провели голосування…
Це ж та сама демократична країна, ті самі виховані люди, ще й дуже подібна ситуація, а рішення було прийнято по-різному! Хіба це справедливо ?
Це ще раз підтверджує, що у кожній складній ситуації має бути відповідне рішення і кожне рішення має відповідати ситуації. Набагато легше всіх і все загнати під одну формулу і таких чином зробити однаковість, але тоді ускладниться життя.
Ось, тому Бог нам дав серце і розум, а не якісь алгоритми, які дають вже давно готові відповіді, які лише потрібно озвучити незважаючи нінащо і ні на кого.
Ось, тому ми створені людьми і маємо залишитись ними, маємо між собою спілкуватись і спільно віднаходити на особливі випадки відповідні рішення.
Ось, тому наше життя буде неповторним і особливим, коли ми будемо його берегти таким, а не шукати ідеальних на всі випадки однакові для всіх стандартні заготовки.
Ми – люди, і від нас залежить, чи будемо жити по-людськи.