Дорогі браття і сестри у Христі, у сьогоднішній день свята Церква нас об’єднує у двох подіях: згадуючи історію про Закхея ( Лк. 19, 1-10.), ми розпочинаємо приготування до Великого посту і до Торжества Воскресіння, а згадуючи про подію Стрітення (Лк. 2, 22-40.), коли на 40-вий день після народження Ісуса принесли до храму, ми згадуємо про сповнення обітниці даної Симеонові і про нові пророцтва щодо спасіння людства.
У цьому ювілейному році “Паломників надії” історію про зустріч Ісуса, як паломника, із Закхеєм, що влаштував своє життя в Єрихоні, можемо поглянути у світлі теми надії.
Закхей спочатку із цікавості, а може із інших причин, шукав побачити Ісуса, але потім він вертався додому вже із надією, адже Ісус виявив своє бажання бути в його домі. Слова Ісуса не були лише словами, але показались у ділі. Ця надія і сповнення бажання вилилась у радикальне переосмислення життя митаря і далі – у постанову зробити крок до змін.
Ось, що означає подивитись на людину очима надії.
Ісус поглянув на нього, як той був на дереві, і промовив до нього слова надії: бажання бути разом із відкинутим ізольованим грішником. Це дало плоди радості!
На жаль у цій історії були крики тих, котрі мали інших погляд: “до чоловіка грішника зайшов!” Вони немов казали, що це й грішник приречений і єдине, що треба було зробити – це ізолювати його, не маючи нічого спільного з ним!
У цій історії бачимо, що погляд надії, погляд, що казав “ти не приречений, ти ще можеш змінитись” ось, саме цей погляд допоміг грішнику, стати спасенним.
Ісус проголошує цей дім, як дім спасіння.
“Сьогодні на цей дім зійшло спасіння,” це вже не дім прокляття чи гріховності, це дім спасіння. Яка велика переміна! Яка велика сила погляду надії!
А в нас який погляд на грішників?
У нашому оточенні також є люди, які роблять недобрі вчинки і ми часто виражаємо їм своє невдоволення. Як дехто каже: “А що хвалити треба?”. Ні, хвалити не треба і мовчати на гріх теж, але важливо також залишити надію, що ця людина має шанс на переміну. Ісус показує своїм прикладом, що дати надію найперше належиться так званим праведним. Ісус ніколи не закривав очі на гріх, але і його очах можна було завжди побачити надію на переміну.
Тому, замало вказати вказати на гріх, потрібно ще й дати надію і допомогти вийти із цього гріха!
У події Стрітення теж є життя в надії.
За переданням праведний Симеон в минулому допустився помилки, але “Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти, перш ніж побачить Христа Господа.” Ці слова надії спонукали його щодня жити очікуванням сповнення обітниці.
Надія – це не просто щось чекати, можливе щось нафантазоване, це мати відкриття св.Духом і очікувати сповнення обітниці.
Тому ми постійно маємо перебувати у відкритості до св.Духа, який нас ніколи не відкине, який навіть наші помилки може вивести на нашлях навернення і покаяння, в кінці якого буде велика радість, яка була у праведного Симеона.
Дорогі у Христі, сьогодні ми засвічуємо світло і благословляємо свічки, нехай це світло і ці запалені свічки – будуть символом надії. Як світло переборює темряву, так нехай надія освітлює наші труднощі, сумніви та гріховні падіння.
Краще жити у світлі ніж блукати в темряві,
краще жити в надії, ніж мучитись в безнадії.