Слава Ісусу Христу!
дорогі браття і сестри у Христі найперше хочу всіх нас привітати із завершенням Великого посту. Пригадаю, що для нас цей піст – це був шлях, який ми назвали паломництвом, шлях паломників в надії.
Цей шлях ми могли пройти з великим даром, який Господь нам дарував – дар надії. Цей шлях нам нагадував, що коли ми вирушаємо в подорож, то ми маємо залишити місце, від якого ми відходимо, щоб прямувати до іншого місця. Спочатку ми маємо вирішити напрямок куди рухатись. Таким чином ми отримали запрошення бути тими, що йдуть до надії: до надії в Бозі, в середовищі людей, в надії на вічне життя, тобто у всьому тому, що нам буде давати повне життя!
Коли вирушаємо, то маємо щось залишити за своїми плечима.
Залишаємо той стан, який ми називаємо відчай, або без надія, або розпач. Все те, що нам не дає життя, навпаки відбирає від нас життя.
І хто був уважний до тих тем, які ми порушували, хто сумлінно виконував духовні вправи, які нам пропонували, то й зміг відчути на собі, що це означає залишати стан без надії, щоб наповнитися іншим станом: жити в надії. Зміг особисто переконатись, що краще жити в надії, ніж мучитись в безнадії.
Це щось подібне до того, як ти залишаєш темне приміщення ідучи до світла.
Тобі вже не цікаво перебувати в тій темряві, хоча де декого може бути навіть комфортно, бо в темряві легко сховатися, бо в темряві легко приховати себе, своїй якійсь недосконалості, бо в темряві ти можеш почуватися навіть трохи комфортно, але немає життя в темряві. І тому природнім є йти до світла. І щоб йти до світла, це означає освітити сторони свого життя. Щоб твої недоліки вийшли наверх.
У це час Страсного тижня запрошую вас пережити з Христом: смерть, погребення і воскресіння.
Смерть нам завдав гріх. Ми зробили його погребення, приховали його у темряві. Тепер настав час покаятись із цієї безнадії і дозволити Богові діяти у вашому житті: принести Воскресіння – тобто життя!