Блаженні вбогі, бо їх є царство небесне

Про справедливість Божу
Чому добрі люди ціле життя терплять, а ті, що не живуть по-Божому, мають рай на землі?
Ходимо до церкви, молимось, стараємось не грішити, а чому Бог до нас не справедливий? – думаю, що кожен з нас хоча б раз у житті зустрівся з такою думкою.
Хто її промовив у хворобі, а у кого вирвалось після трагедії, а дехто просто, коли зустрів когось більш щасливішого від себе, але «недостойнішого».
Коли будемо дивитися на життя нашими земськими очима, то дійсно такий підхід до справедливості буде цілком справедливим. Але, якщо будемо дивитися Божими очима, то можемо побачити всі три часи: минулий, теперішній і майбутній. Саме ця притча «Про багатого і Лазаря» нам розкриває Божу справедливість.
Знаємо з притчі, що бідний жебрак жив біля воріт багача. І знаємо, що він бажав покуштувати хоча б те, що падало зі столу. Таким чином багатий чоловік був якимось добродієм бідного. Може те, добро, яке він робив, не було великим, але все ж таки було, навіть, якщо дуже мале.
А тепер наступне: знаємо вже з притчі, що таким життям він ішов відразу до пекла. Де немає ніякої радості, а є постійні муки.
Саме тут Господь виявляє свою любов тим, що вже тут на землі нагороджує за найменше добро, бо знає, що після смерті душа ніякої потіхи не буде мати. Таким чином Бог, бачачи майбутнє людини, вже тут на землі творить справедливість.
Пересторога для тих, хто хоче багатства
Це нас наштовхує на думку, щоб ми не засуджували багатих і не заздрили їм за те, що мають. Навпаки нам потрібно бути дуже обережними, щоб ми часом не впали у земську захланність. Щоб часом не перетворились на споживачів сьогоднішньої культури, котра побудована лише на самозадоволенні.
Маємо бути також обережні щодо багатства. Щоб часом воно нам не засліпило очі і ми вже не бачили тих, хто поруч.
Хочу згадати за тих людей, котрі були раніше, немов той «Лазар» і шукали чи то за роботою, чи за добрим словом, чи за дружніми відносинами. Пригадую таких людей, які просили благословення і молитви. Вони дійсно були подібні до жебраків і відзначались прекрасною християнською чеснотою – покорою. А де ж вони зараз? Що сталось із тими, котрі встали на ноги і перестали бути «бідним лазарем»? Чому від них тепер можна почути і зверхність, і гордість і поверховість?
Дивний парадокс маємо. Те, що люди вважають за щастя, може незамітно стати нещастям для самої ж людини. Тому ми, деколи кажемо: раніше була вона простіша, а тепер не підступись; з ним не порівняєшся, поводиться, ніби ми раніше і не знались.
Напрошується висновок: забезпеченість, достаток, багатство – небезпечні.
Хоча історія церкви знає багатьох святих із багатих родин. Може через те, що вони вміли ділитись? Духовний письменник пише: “Любов є єдиним скарбом, який збільшується, коли його ділимо”. А може через те, що маючи багатства завжди потребували Бога і чого не ставили вище Нього?

Правдива історія

Жінка приїхала до незнайомого міста шукати роботу. Обставини так склались, що роботу найти було дуже важко. Минали тижні і вона у розпачі почала багато молитись. Робила обіцянки Богу. Відвідувала кожне Богослужіння. Одного разу вона бігла до церкви, щоб часом не запізнитись, щоб не пропустити молитви.
Господь змилосердився над нею і робота знайшлась, а ще полагодились справи з документами. Жінка від радості просто цвіла, бо зарплата була більша і робота легша. Борги віддались. З’явились нові мрії. Одного разу вона пішла у неділю на заміну і не була в церкві. Отримала подяку в немалих грошах.
З того часу вона не відмовляла нікому у заміні. Її місячний прибуток значно виріс. Вона вперше відчула себе забезпеченою грішми. Одного разу вона пригадала, як вона приїхала до незнайомого міста, шукаючи роботу і як молилась… молилась колись…