Дорогі брати і сестри у Христі, що преобразився на Таворі, сьогодні ми разом з Ісусом і трьома учнями — Петром, Яковом і Іваном — запрошені духовно залишити все і скерувати свої очі, свої стопи та своє серце до висот. Це не зійти на вершину, як мандрівник чи альпеність, щоб взяти її, відчути себе переможцем і вищим над усіма.
Бути в Божій присутності
Апостоли, як і ми, були втомлені. Вони йшли за Ісусом, слухали Його слова, бачили Його діла. І ось Ісус веде їх на гору, у тишу, далеко від усіх. Відводить від натовпу, щоденних справ, навіть від місійної діяльності. Запрошує їх в тиші серця пережити присутність Бога. Він це робив часто, залишаючи їх всіх, а тепер він запросив їх, як учитель, що хоче навчити своїх учнів.
І там, на вершині, сталося щось неймовірне: обличчя Ісуса засяяло, Його одяг став білим як світло. Апостоли побачили Ісуса таким, яким Він є – у славі, у світлі, у повноті Божої краси. Тут Петро не витримав і вигукнув: «Господи, добре нам тут бути!»
І це була емоція і глибоке відчуття душі чогось величного і неописанного. Ось – присутність Бога. Ось — любов, яка не зраджує, не минає, дає надію, що все можна перейти.
Ювілейний рік надії – це бути на Таворі і зійти з іншими емоціями
У цей Ювілейний рік надії ми також запрошені піднятись від своїх турбот до Тавору. Це не обовʼязково має бути гора в Гелиеї, Ісус часто пінімався на інші гори, але це обовʼязково залишити всіх і все та побути з БОгом, щоб Його слухати. Наше життя змінюється не від того, що ми говоримо Богу, але від того, що почуємо від Нього.
Кожен з нас має свою гору – молитву, Літургію, час перед іконою, добру сповідь, глибоку розмову з Богом, паломництво, тишу в природі. Преображення показує нам Ісуса, але також – ким можемо стати ми, якщо будемо з Ним в Його присутності. Тавор – це мить зустрічі, щоб потім зійти вниз і жити по-новому. Чи легшим стало життя апостолів? Ні, мабуть навпаки. Це став початок – 40 денно приготування до духе великого випробування.
Зійти з гори – з надією в серці
Апостоли зійшли з гори. Їм доведеться ще бачити темряву, зраду, страждання. Але Тавор залишиться в них. Те світло, яке вони побачили, вже ніхто не зможе у них забрати.
Так і ми: коли зустрічаємо Господа – справді, глибоко – ми вже інші. Ми носимо Його світло в собі. Ми стаємо носіями надії. Ми вже несемо в собі ту правду, яку бачили на горі: перемогу любові над смертю, світла над темрявою, надії над зневірою.
І, зійшовши вниз, ми вже не ті самі. Ми стаємо паломники надії, тими , що бачили і досвідчили світло, ми стаємо носіями Тавору світла для світу, який потребує зкаів надії.