![]()
Одного ранку, стоячи на перехресті біля свого дому, я чекав на друга. Все було як завжди, але якось дивно – стояла поліцейська машина. Потім я помітив, що світлофор не працює. Тепер замість нього рухом керував поліцейський. Це було незвично бачити людину, адже ми так звикли, що технічні пристрої авотомачино регулюють наш повсякденний рух.
Але цього ранку все буде по-іншому. Атмосфера, яку створив поліцейський, була справді дивовижною. Він керував машинами з усмішкою, з лагідним поглядом, але водночас його рухи були чіткими та впевненими, інколи дуже строгими. Це було захоплючи. Водії у відповідь кивали головою, дехто піднімав руку на знак подяки, а хтось навіть вигукував: «Дякую!» Заторів не було, рух машин відбувався плавно, і відчувалося, що на перехресті панує справжнє життя.
Без сумніву, технології та новітні винаходи тепер стали незамінними помічниками. Але що станеться, коли вони почнуть не лише допомагати, а й керувати нашим життям? Все більше технологій, і все менше людської присутності…Зручність є важливим аспектом нашого життя. Але чи вартує вона того, щоб жертвувати справжніми людськими стосунками?Дуже часто піднімають тему сучасності у Церкві, відверто вказуючи, що бракує новизни і нових підходів у діяльності. Але чи вартує впроваджувати те, що вплине на наші стосунки з Богом і між собою?
