Дорогі браття і сестри у Христі, у Євангеліє від Луки (Лк. 12, 16-21) Ісус розказує нам притчу про одного багача, який несподівано став ще більш багатшим. Кожен з нас у житті щось отримує, щось здобуває… Ми будуємо плани, ставимо цілі, прагнемо кращого. І це природно. Ми хочемо, щоб наше життя стало зручнішим, радіснішим, безпечнішим. Нам кажуть: старайся, працюй, досягай! І ми стараємося: спершу добра оцінка в школі, потім підвищення на роботі, більше заробітку, більше можливостей.
Але сьогоднішня притча з Євангелія ставить перед нами дуже важливе запитання: а що потім? Що станеться тоді, коли твої комори будуть повні? Коли ти нарешті можеш сказати: «Маю достатньо, і що тепер буду жити тільки для себе»?
Має все, і при цьому цілий світ порожнечі
У притчі Ісуса ми чуємо лише про одного чоловіка. У нього ніби все є – земля родить рясно, плани великі, комори ширші… Але немає найголовнішого: поруч немає нікого. Ні сім’ї, ні друзів, ні тих, хто розділив би радість. Дивно якось. Навіть поговорити йому нема з ким: він говорить сам до себе – і планує своє майбутня лише для себе.
Тоді прозвучало те Боже запитання, яке холодить серце: «Безумний, цієї ж ночі душу твою заберуть від тебе… І кому дістанеться те, що ти нагромадив?»
Бо якщо моє життя зосереджене лише на мені, то для кого я жив? Для чого? Як сумно піти з цього світу, так і не зв’язавши свого серця з жодною людиною.
Самотність — хвороба нашого часу
Сьогодні ця притча стала дуже актуальною. Бо самотніх людей стає дедалі більше. Не лише серед старших… Серед молоді — теж! Молоді люди бояться пов’язати життя з іншими, мріють про абсолютну незалежність. «Моя хата окремо», «моє життя», «моє місце», «не чіпайте мене»…
У цій незалежності будуються мури – видимі й невидимі: «Я сам справлюсь». «Мені не треба нікого».
«Нікому не довірю свого простору». Але всередині цих мурів з часом стає дуже тісно… дуже темно… дуже холодно, самотньо.
Якщо я маю щось, тоді я вирішую, що буде далі?
Наше життя інколи схоже на кілограм цукерок: можна з’їсти все самому. І що тоді? З кожною цукеркою ти маєш менше і менше – і ніхто цього не посмакує з тобою. Але якщо поділишся – матеріального стане менше, але ти станеш багатшим. Бо з’явиться друг. З’явиться усмішка. З’явиться єдність із іншими і цаство Боже пошириться. З’явиться те, що не зникає. Справжнє багатство — це те, що ми ділимо, а те, що помножується серед інших.
Приклад святого Миколая – це приклад багатого і не самотнього
Сьогодні Церква згадує святого Миколая – людину, яка мала багато, але ділилася багато. Бог благословив його матеріально – а він зрозумів: це не для мене одного. Його доброта стала такою сильною, що й через століття люди наслідують її – і ми бачимо це сьогодні в храмі: подарунки, пожертви, допомога… усе це – продовження його жесту відкритості до інших. Цей святив мав відповідь на запитання: кому це все буде? Його відповідь на Боже запитання: “І що тепер?” було дуже сміливим: “Тепер я дам іншим!”
Багатіти в Бозі
Багатіти в Бозі – це поширювати Його Царство. Не залишатися наодинці з егоїстичними мріями, не жити лише «для себе», не замикати серце в комору нсаідостатності і самонадіяності. Багатіти в Бозі – означає розбудовувати стосунки: щоб у молитві я не був сам, щоб у радості й у потребі біля мене були інші,
щоб чужий ставав другом, щоб «я» перетворювалося на “ми”.
Дякую вам – усім, хто вміє ділитися. Усім, хто планує майбутнє разом з іншими. Усім, хто вже сьогодні робить тихі, таємні діла милосердя. Хто приймає того, кого раніше й не бачив.
Нехай за молитвами святого Миколая Господь благословить кожного доброчинця, кожне відкрите серце, кожну руку, яка дає. Нехай Він збудує з наших сердець не мури одинокості, а спільноту любові. Щоби наші багатства ставали життям для інших. Щоби наші матерілаьні блага ставали інструментом до єдності і творенням звʼязки дружби. Щоби наші дари наповнювали не земні комори – а Царство небесне.