Один друг чи то із заздрості, чи то зі злості сказав своєму другу:
«Ось, тебе люди величають і хвалять. Всі думають про тебе, який ти є досконалий і бездоганний, але я єдиний, котрий знає: хто ти є і яким ти є насправді!»
Від такої несподіванки принижений від неочікуваного шантажу юнак просто замовк.
Коли за якусь мить очі обох зустрілись, то в одного з них погляд був дорікаючий і розчарований, що поволі перейшов в погляд зверхньої і задоволеної людини, мовляв: «я тобі ще покажу, викрию правду і тоді весь твій міф розвіється». Принижена жертва справедливості далі опустила очі і дивилася спокійно десь у далечінь. Удар в саме серце, згадуючи недоліки, – це болючий удар, бо торкається самої душі.  За якусь хвилю зранений юнак розірвав тишу і, зітхаючи, сказав: «Саме тому тебе називав своїм другом, бо ти знав все про мене. Від тебе не приховував нічого. Адже, перед друзями люди почуваються вільними і не вже не бояться приховати свої недоліки, навпаки, довіряють їм у всьому і мовчки просять про допомогу.
Але це вже тебе не стосується… жаль….
Нам потрібно розстатися, бо міст довіри щойно був знищений. Я тепер повернуся у свій світ і закриюся там, … буду чекати когось, хто би дозволив мені знову відкритись. Можливо то будеш знову ти, а можливо нікого… можливо хтось інший, … не знаю.
Знаю лиш одне тепер: щойно я втратив друга.”

Коли йдемо до сповіді, то зустрічаємо справжнього друга, бо він ніколи не дорікне нам, ніколи не зрадить нашої довіри, ніколи не подивиться шантажуючим поглядом, щоб зробити боляче… Насправді – це Христос, котрий дає ласку любити грішника і дорожити довірою.

Якщо ти побачив гріх твого друга, то не для того, щоб зранити його чи мати якийсь компромат на нього. Бог допустив це, бо довіряє тобі в тому, що ти зможеш допомогти і залікувати гріховну рану.
Будь таким “Сповідником”: для свого друга, для своєї дитини, для свого чоловіка/жінки.