Жінка прийшла до церкви у святковому, білому одязі. Це запримітив священик і, зробив комплімент, поцікавився причиною, що спонукала жінку прийти у дуже святковому одязі.
Жінка здивовано відповіла: “ Ви ж самі в розкладі Богослужінь написали, що сьогодні випадає свято “Всіх Святих”. От, я і святково вбралась на своє свято!”

Священика, ще з більшим здивуванням скептично випалив: “То ви переконані, що ви свята?”
– Ні, я просто дуже хочу бути нею.

– Ну, і? – продовжував нападати на жінку отець.

– Ну, я і пригадала, що коли ще вчилась в універс итеті, то у “День медика” вітали також студентів. Ми ще не були лікарями, але все рівно святкували, бо дуже хотіли ними стати. По що було ходити до університету і вчитися? – пояснила з опущеною головою прихожанка.

Священик мовчав. “А жінка далі продовжила: “Отож, святий отче? Що тепер маю робити: йти додому і переодягнутися? Я помилилася?”

“Мабуть, ні!” – і далі додав – “Свята Сестро” – і тепер на кінець усміхнувся: “Вітаю вас із нашим святом”

Кажуть, що того дня той священик у багатьох запитувався про святковий одяг, пояснюючи про важливість бажання стати святим.

Чому, коли нам говорять про святість, то так ніби це не для нас?
Віримо в Бога, ходимо до церкви, молимось, каємось з гріхів, приймаємо самого Бога у св.Причасті, освячуємо себе і це все задля чого?
Не заради нашої святості?