Бог серед нас: Чому Різдво неможливе наодинці?
Слава Ісусу Христу! Дорогі брати і сестри у Христі, ми стоїмо на самому порозі Торжества Великого Таїнства Воплочення Божого Сина. За кілька днів ми обʼєднаємось у співі «З нами Бог», але сьогодні, у неділю перед Різдвом, запрошую вас роздумати над тим, як Бог входить у наше життя і творить його дійсно НАШИМ. Як сьогодні ми можемо проголосити БОГ Є З НАМИ?
Спокуса самотності: Вибір Йосифа
У сьоігдонішньому уривку пригадаймо на мить стан св.Йосифа. Він мав трудність і вирішити її планував через спосіб, який вважав найкращим, але чи Божим? Його першою реакцією, попри всю його праведність, було бажання віддалитися. Євангеліє каже, що він хотів «тайкома відпустити» Марію.
Йосиф хотів залишитися сам зі своїм болем і залишити Марію саму з її «проблемою». Це дуже людська реакція: коли ми зустрічаємо щось незрозуміле, болюче або занадто величне, ми хочемо сховатися. Ми кажемо: «Це моя приватна справа», «Я сам із цим розберуся», «Не хочу нікого втягувати у це». Але план спасіння не передбачав самотності. Якби Йосиф пішов, він би зберіг свій спокій, але втратив би Різдво. Прочитати все »
Побороти страх перед людьми, щоб вірити і надіятись нас Бога
Дорогі брати і сестри у Христі, уривок Євангелія від Луки (Лк. 8, 41-56) нам пригадує про дві зворушливі історії, які звʼязані між собою надією на зцілення від Бога. Ці історії показують як люди не впали у відчай і дозволили Богові діяти. Коли людські сили вичерпані, тоді легко закритись у собі і дозволити безвиході запанувати у наших думках та почуттях, тоді життя стає дійсно немилим. Дехто так і свідчить: “я втатив сенс життя”, “для чого тепер жити і так нічого не допоможе”. Ці сіторії пригадують про людські долі, які боряться довгими роками і все без успіху, а також пригадують про тих, кого біда зустрічає раптово і розумієш, що тут ти себе відчуваєш безпорадним.
Хто як не ми, український народ, сьогодні, розуміємо і жінку кровоточиву, і батьків помираючої дитини? Події війни, що вплинули на нас, зробили нас близькими до тих персонажів Євангелія. Ми знаємо, що таке страх за життя дитини; ми знаємо, що таке нести тягар невиліковної хвороби протягом довгих років. Наші сльози, наші тривоги, наша економічна скрута – все це відображає біль, який переживали ці люди. Прочитати все »
Його вважали безнадійним, а він став для них знаком надії
Дорогі брати і сестри у Христі, сьогоднішнє Євангеліє (Лк. 8, 26-39.) переносить нас на протилежний берег від того, де за звичай проповідував Ісус, подія відбувається у Герасинському краю, у місці поганському, де за звичай жили язичники. І ось Ісуса зустрічає людина, про яку можемо сказати є останньою в цьому світі. Це був чоловік, опанований злими духами, що жив серед гробів, поза межами людського суспільства.
Він іменує себе “Легіоном”, що може означати – “багато”. Це не просто ім’я, це натяк на скупчення зла, що скувало життя людини, і є поясненням того, чому для навколишніх він був безнадійним випадком.
Ми чуємо, що увага від людей до нього була тоді, коли намагалися його зв’язати кайданами, але сила зла трощило ці окови. Такі спроби заспокоїти його не принесли жодного успіху. Бо насильство породжує насильство.
Для багатьох здавалося, що для нього вже не існує спасіння на повернення до нормального життя. Та все ж ця історія продовжилась зустріччю із Тим, Хто є Надією світу, хто прийшов Творити новий світ. Прочитати все »
Чи всі бідні і страждаючі попадуть до раю, а всі багачі до пекла?
Дорогі браття і сестри у Христі, притча про убогого Лазаря і про якогось багача (Луки 16, 19-31), у цей ювілейний рік сприймається по-особливому, бо для одних – це слова надії на сповнення обітниці у Небесному Царстві, а для інших – це має бути пересторога, бо засліплені своїми розкошами, своїм багатством, своїм забезпеченням, можуть після смерті бути неприємно здивовані. Чи ця притча є для всіх прийнятною? Мабуть, що ні, бо це слово Боже, слово надії є лише для тих, хто слухає і приймає!
У цій притчі Ісус дає прояснення на те, що буде з кожним з нас після завершення нашого земського шляху. У Божому плані було і залишається те, що ми покликані до вічності. А яка вона буде – це вже залежить від нас, він нашого земського життя, від того, як ми тут жили разом! Бог, добрий Батько, хоче, щоб Його діти були вічно щасливі, і навіть, якщо були покривджені, то будуть утішені!
Тому ця притча для віруючих людей є справжньою доброю новиною!
Це особливо стосується тих, хто страждає, хто хворий, хто має скруту в забезпеченні, хто почувається самотнім, хто пережив приниження і покривдження. За прикладом Лазаря очікуймо утішення і надіймося на сповнення Божої обіцянки. Прочитати все »
Господь сіє зерна надії. І які вже є плоди цього ювілейного року?
Дорогі браття і сестри у Христі, сьогоднішні ми слухаємо особливу притчу, яка відразу сповнюється на нас в часі її слухання – це Притча про Сіяча (Лк. 8, 5-15). Вона не просто описує різні типи слухачів, серед яких, кожен може себе впізнати, але й спонукає нас особливо в цей Рік Надії звернути увагу на безмежну надію Бога і нашу особисту участь у відповідальності за плоди надії.
Господь сіє з надією
“Вийшов сіяч сіяти своє зерно…” (Лк. 8:5). У цьому простому образі закладено таїнство Божої любові, яка діє, яка ділиться, яка надіється. Сівач, це сам Господь, від Якого все походить, а Його зерно – це Слово Боже (Лк. 8:11), це не тільки Його істина, Його обіцянка – це вияв Його Любові.
Господь сіє щедро, Він не скупий. Можливо, хтось Його осудить, що він марнотратний, бо не береже зерно, а розкидає його навіть на дорогу, у місце, де може прорости терня і на камʼянийстий ґрунт. І саме це свідчить про Його безмежну Надію. Господь знає, що частина Його зусиль може бути марною, але Він Йому важливо, щоб ми пізнали Його Любов і досвідчили Його сподівання.
Отець посилає найцінніше – Свого Сина, щоб Він став цим Зерном, кинутим у наш світ, щоб ми мали життя. Він довіряє нам не просто якесь Своє вчення, а Свого Сина, в якому Отець, виявляє Самого Себе.
Прийнявши Сина, людство побачить, щоб дуже чудесне: не тільки зріст, але й помноження. Не прийнявши і не давши плоду, зерно перестає жити і не зможе розмножуватися у світі. Люди того часу добре знали: якщо не буде плоду зерна, не буде з часом і самого зерна. Не буде чим сіяти. А як не посієш, то не пожнеш. Прочитати все »
Ісус повертає надію і життя тим, хто Його слухає
Дорогі браття і сестри у Христі, завдяки євангельському уривку від Луки (Лк. 7, 11-16) ми стаємо свідками зустрічі Життя зі Смертю, Надії з Відчаєм.
Коли відбувається похорон, ми говоримо: “проводжаємо людину в останню путь”. Цeй вислів “остання путь” наповнений сумом, бо ми відчуваємо, що людина завершує свою земську подорож і ми супроводжуємо її в останнє. Ця розлука є справжньою. Пережити таку втрату – це боляче, особливо для матері вдови, яка втрачає єдиного сина. Залишитись самою – це є найглибший душевний біль.
Звичайно, що нам важко змиритися з такою розлукою, що сталась з причини смерть. Ми всі відчуваємо, що покликані бути разом, а не розлучатись, покликані до життя, а не до смерті.