Його вважали безнадійним, а він став для них знаком надії
Дорогі брати і сестри у Христі, сьогоднішнє Євангеліє (Лк. 8, 26-39.) переносить нас на протилежний берег від того, де за звичай проповідував Ісус, подія відбувається у Герасинському краю, у місці поганському, де за звичай жили язичники. І ось Ісуса зустрічає людина, про яку можемо сказати є останньою в цьому світі. Це був чоловік, опанований злими духами, що жив серед гробів, поза межами людського суспільства.
Він іменує себе “Легіоном”, що може означати – “багато”. Це не просто ім’я, це натяк на скупчення зла, що скувало життя людини, і є поясненням того, чому для навколишніх він був безнадійним випадком.
Ми чуємо, що увага від людей до нього була тоді, коли намагалися його зв’язати кайданами, але сила зла трощило ці окови. Такі спроби заспокоїти його не принесли жодного успіху. Бо насильство породжує насильство.
Для багатьох здавалося, що для нього вже не існує спасіння на повернення до нормального життя. Та все ж ця історія продовжилась зустріччю із Тим, Хто є Надією світу, хто прийшов Творити новий світ. Прочитати все »
Чи всі бідні і страждаючі попадуть до раю, а всі багачі до пекла?
Дорогі браття і сестри у Христі, притча про убогого Лазаря і про якогось багача (Луки 16, 19-31), у цей ювілейний рік сприймається по-особливому, бо для одних – це слова надії на сповнення обітниці у Небесному Царстві, а для інших – це має бути пересторога, бо засліплені своїми розкошами, своїм багатством, своїм забезпеченням, можуть після смерті бути неприємно здивовані. Чи ця притча є для всіх прийнятною? Мабуть, що ні, бо це слово Боже, слово надії є лише для тих, хто слухає і приймає!
У цій притчі Ісус дає прояснення на те, що буде з кожним з нас після завершення нашого земського шляху. У Божому плані було і залишається те, що ми покликані до вічності. А яка вона буде – це вже залежить від нас, він нашого земського життя, від того, як ми тут жили разом! Бог, добрий Батько, хоче, щоб Його діти були вічно щасливі, і навіть, якщо були покривджені, то будуть утішені!
Тому ця притча для віруючих людей є справжньою доброю новиною!
Це особливо стосується тих, хто страждає, хто хворий, хто має скруту в забезпеченні, хто почувається самотнім, хто пережив приниження і покривдження. За прикладом Лазаря очікуймо утішення і надіймося на сповнення Божої обіцянки. Прочитати все »
Господь сіє зерна надії. І які вже є плоди цього ювілейного року?
Дорогі браття і сестри у Христі, сьогоднішні ми слухаємо особливу притчу, яка відразу сповнюється на нас в часі її слухання – це Притча про Сіяча (Лк. 8, 5-15). Вона не просто описує різні типи слухачів, серед яких, кожен може себе впізнати, але й спонукає нас особливо в цей Рік Надії звернути увагу на безмежну надію Бога і нашу особисту участь у відповідальності за плоди надії.
Господь сіє з надією
“Вийшов сіяч сіяти своє зерно…” (Лк. 8:5). У цьому простому образі закладено таїнство Божої любові, яка діє, яка ділиться, яка надіється. Сівач, це сам Господь, від Якого все походить, а Його зерно – це Слово Боже (Лк. 8:11), це не тільки Його істина, Його обіцянка – це вияв Його Любові.
Господь сіє щедро, Він не скупий. Можливо, хтось Його осудить, що він марнотратний, бо не береже зерно, а розкидає його навіть на дорогу, у місце, де може прорости терня і на камʼянийстий ґрунт. І саме це свідчить про Його безмежну Надію. Господь знає, що частина Його зусиль може бути марною, але Він Йому важливо, щоб ми пізнали Його Любов і досвідчили Його сподівання.
Отець посилає найцінніше – Свого Сина, щоб Він став цим Зерном, кинутим у наш світ, щоб ми мали життя. Він довіряє нам не просто якесь Своє вчення, а Свого Сина, в якому Отець, виявляє Самого Себе.
Прийнявши Сина, людство побачить, щоб дуже чудесне: не тільки зріст, але й помноження. Не прийнявши і не давши плоду, зерно перестає жити і не зможе розмножуватися у світі. Люди того часу добре знали: якщо не буде плоду зерна, не буде з часом і самого зерна. Не буде чим сіяти. А як не посієш, то не пожнеш. Прочитати все »
Ісус повертає надію і життя тим, хто Його слухає
Дорогі браття і сестри у Христі, завдяки євангельському уривку від Луки (Лк. 7, 11-16) ми стаємо свідками зустрічі Життя зі Смертю, Надії з Відчаєм.
Коли відбувається похорон, ми говоримо: “проводжаємо людину в останню путь”. Цeй вислів “остання путь” наповнений сумом, бо ми відчуваємо, що людина завершує свою земську подорож і ми супроводжуємо її в останнє. Ця розлука є справжньою. Пережити таку втрату – це боляче, особливо для матері вдови, яка втрачає єдиного сина. Залишитись самою – це є найглибший душевний біль.
Звичайно, що нам важко змиритися з такою розлукою, що сталась з причини смерть. Ми всі відчуваємо, що покликані бути разом, а не розлучатись, покликані до життя, а не до смерті.
Прочитати все »
Чому Петро сказав: «я грішний» замість «Я успішний»?
Дорогі браття і сестри у Христі, в Євангелії від Луки (Лк. 5:1–11) ми чуємо розповідь про чудесний улов риби апостолами. Рибу зловили вони, але чи була у цьому їхня заслуга? Адже вони трудились всю ніч, а тепер вони взагалі не трудились і стали вмить успішними.
Це надзвичайне диво стало можливим лише завдяки одному: Петро послухався Христа і на Його слово вони закинули сіті. Ця історія стала для Петра глибоким духовним пережиттям і як подібні історії нашого життя можуть для кожного з нас стати нагодою пізнання Божої величі і нашої немочі.
Пастка людського успіху
У світі, в якому ми живемо, постійно звертається увага до матеріального успіху, до результату. Головне – це показати результат. Повні сіті – це значні досягнення на роботі, фінансове забезпечення, це тоді, коли чогось багато! Від малечку до зрілої старості – ми постійно женемось, щоб досягти результату і це приностить нам радість. Дивлячись на наші досягнення, ми відчуваємо себе щасливими. Усе це ми дуже часто поспішаємо приписати собі: своїм здібностям, своєму досвіду та важкій праці. І лише з часом зауважуємо, що ця радість швидко минає, бо ця радість “минула” радість. Це все сталось вже в минулому. А що тепер буде в майбутньому? Прочитати все »
Чи може бути надія без смирення, а смирення без надії?
Дорогі брати і сестри у Христі, сьогоднішній уривок з Євангелія від Матея (Мт. 15, 21-28) пригадує нам про жінку, яка стала паломницею до Божого милосердя, яке виявилось у Сині Божому. Це паломнитво мало різні випробування. Адже на кожному шляху ми зустрічаємо різні труднощі. Для жінки – це були не тільки фізичні труднощі, але й справжнє випробування її очікування, її надії.
Ми часто думаємо, що надія – це просто якесь сильне бажання, яке ми маємо здійснити за будь-яку ціну. Ця істоіря показує нам, що надія нерозривно пов’язана зі смиренністю і покорою.
Жінку-хананейка прийшла до Ісуса. Вона була чужинка, вона не належала до народу Ізраїля. Її дочка була полонена злим духом, і в цієї матері не залишилося нічого, крім крику відчаю і маленької іскри надії. ВОна йшла до нього і мабуть думала: “А може … і моя дочка буде зцілена, як інші?”
Мати крича: «Змилуйся надо мною, Господи, сину Давида!»
Це перша ознака смиренної надії – прохання про милість, не обовʼязок! Це визнання того, що Він може допомогти і вона покладається на нього. Прочитати все »