Хай Бог тебе благословить

Подивляти тому, хто був віруючий, хоч не був вірний приписам …

Розділ: Проповіді. Написав о.Віталій ~ Червень 30, 2012. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

 Дорогі браття і сестри, у сьогоднішньому уривку з Євангелії Христос ставить у приклад чоловіка поганина за те, що той показав свою віру у Христа-Спасителя. Загарбник, ворог народу і чужинець у релігії, ідолопоклонник перевищує весь Ізраїль у вірі?

Нелегко було почути слова, що ніхто не був рівний цьому вояку. Але по ділам все стає ясно, адже невидима віра показується явними вчинками. Осягнути такий результат віри – це просто випадковість, пощастило, ефект захоплення? Чи глибокий досвід, що здобувався ціле життя?

У цій історії поганин показує свою віру, а Христос подивляє йому
Почувши таке, Ісус здивувався, і промовив до тих, хто йшов услід за Ним: Поправді кажу вам: навіть серед Ізраїля Я не знайшов був такої великої віри! (Матв.8:10)
Гідний подиву сотник привертає увагу Спасителя, адже сприйняти так просто слова Месії для багатьох релігійних людей того часу не було так просто. Скільки було сумнівів серед тих, хто слухав? А скільки потрібно було переконань і доказів навіть найближчим, а суперечок і ревнителями Закону? І все ці труднощі були з побожними людьми, що не раз цитували Святі Писання, відвідували храм, молилися – вважали себе глибоко віруючими. А тут, поганин, у простоті своєї душі цілковито довірився Спасителеві і повірив у Його чудодійну силу, що може діяти на і відстані. Це все пояснюється досвідом свого простого життя, як вояка.
Можемо припустити, що звичайний людський досвід і прості людські якості, як послух, виконання прохання інших, зростили і утвердили у ньому дар віри… Відчуваючи свою недостойність перед Месією, сотник просить зробити чудо на відстані. І це було досить логічно, адже він був вихований, що накази, навіть, якщо дані на відстані, вони все рівно виконуються. Він звик виконувати і звик наказувати – результат завжди був позитивний.
Справжні керівники – це ті, що навчились самі слухати і виконувати. Це ще раз пояснює нам, що наше духовне життя не може бути відірваним від життя тілесного, невидиме життя і видиме взаємно доповнюються. І досвід одного впливає на результат іншого.
Ось тому не можна жити роздвоєнням – по духовному я є такий, а у суспільному житті я є інший, у храмі така поведінка і на молитві, а поза духовним життям – інша.
Важливо звернути увагу, що наша віра має формуватися, не тільки з дитячою простотою, але ще й з  дорослим досвідом.

Серед християн часто стається абсурд

Прислуховуючись до розмов деяких людей, до їхніх думок про життя, можна засумніватися, що в них панує християнський дух. Дивно, що вони краще знають різні форми “забубон”, більше повторюють вислови якихось філософів, а от цитати із Святої Біблії чомусь займають мало місця у їхньому побутовому житті. Складається враження, що віра у Бога має бути тільки у храмі і тільки, якщо стосується чогось релігійного.
Коли говоримо про життя під впливом різних філософій і мудростей, живемо згідно різних принципів – значить у них віримо. Віримо, що вони допомагають нам жити. А вірити, як і служити двом панам одночасно, хіба можливо? Тому, якщо віруєш в одного, значить одного маєш і слухати.
Батюшка сказав, значить так і має бути
Чомусь побутує думка, що людина, яка часто ходить до церкви, значить вона є зразком духовного життя. Може так має бути, але , на жаль, не завжди так є. Бути церковною людиною (чи людиною при храмі) – це ще не останній доказ віри, хоч і важливий. Часто такі багатознаючі мають спокусу прислухатися більше до голосу свого розуму – знання, ніж до голосу серця – віри.
Захоплення Ісуса цим вояком, можна зрозуміти і навіть пережити на собі, коли маєш розмову із новонаверненими, а особливо із місійних теренів.
Не забуду ніколи один випадок, коли сперечався довго із побожною жінкою із Західної України, яка ще з підпільних часів була вихована у вірі. Говорили про не суттєві речі, але важливі в одній конкретній ситуації. Священик говорив одне, а вона твердила інше. Жінка не хотіла поступитися, бо в батьківщині завжди робилося так і тому так потрібно було продовжувати робити, як це було в її селі. Дивно, що коли прийшла жінка із Східної України, яка лишень недавно почала наближуватися до духовного життя, то вона бездоганно виконала прохання священика. Ревнителька звичаїв зробила тій зауваження, нащо та відповіла: “Ну, батюшка сказав – значить так і має бути”. Ось, такі “який дехто називає “невоцерковленими” і дійсно випереджують усіх зовнішньо-віруючих своєю простою віри, що має початок у серці.

Згадуємо за віру, за силу молитви, а от коли приходять складні ситуації …
У вірі потрібно зростати. Про неї потрібно думати не тільки у храмі, але ще й поза храмом. Слухання, послух, смирення, повага до вищих за чином має бути і у щоденному житті.
Погляньмо на наше світське життя, яке нас учить простої мудрості, що потрібно вправлятися постійно: як це роблять спортсмени, співаки, музиканти і працівники на важких  роботах. Адже від постійного вправляння буде не тільки приготовлення, але ще й досвід.
Який у нас є досвід віри? Досвід молитви? Досвід витривалості і послуху?

Переглядів було:876

Ключові слова до цього допису: ,

Місце для ваших відгуків

Якщо хочеш залишити свій відгук, то потрібно зареєструватись. Для входу та реєстрації на тисни тут Це займе мало часу, але дасть тобі доступ до сайту.