Око то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. (Матв.6:22)
Як ми сприймаємо світ цей? Якщо будемо сприймати не правильно, то все у цьому світі для нас буде неправильним. Це означає, що нам потрібно приділити велику увагу на сприймання, на критерії за якими ми бачимо цей світ, на спосіб нашого життя. Багато залежить від того, як ми слухаємо, як бачимо, як відчуваємо … Адже у такий спосіб зовнішній матеріальний світ, наповнює наш внутрішній духовний світ. Гра “зіпсутий телефон” учить нас, наскільки може зіпсуватися зміст розмови, правдоподібність якої залежить від нас тих, які сприймають і потім у свою чергу передають іншим. Тому, що сприймемо, те й будемо мати, і тим будемо жити, і те передамо іншим. Історії людства відомі факти, коли через непорозуміння, не правильне сприйняття чи передання, виникло багато конфліктів, наслідки який і по-сьогоднішній день відчутні.
А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж то велика та темрява!(Матв.6:23)
Небезпека випадкового неправильного розуміння може мати гіркі наслідки. Заплутані, сумнівні, горді, непросвічені – таких ми називаємо “засліпленими людьми”. Кожний з них має свою причину і пояснення: чому так сталось, але всі вони, будучи зрячими фізично, живуть немов сліпі. І таку сліпоту не вилікуєш ліками.
Тут прозріння має прийти із середини, від просвічення душі. Для цього не потрібно великих зусиль, надзвичайних поучень. Потрібно смирення, сокрушення серця, відкритість на Божу благодать.
Коли людина стає смиренною перед Богом, тоді вона стає відкритою, щоб сприйняти правду, яка її і визволить від засліпленості. Ось тому засліпленим і гордим важко увійти в Царство Боже, а засліпленим, але покірним, двері відкриваються і вони випереджують гордих «праведників».
Не все у світі можемо зрозуміти, але все може бути для нас ясним.
З роками, ми віддаляємось від дитинства, а це означає, що віддаляємось від простоти. І починаємо по-іншому сприймати життя, як ми кажемо по-дорослому. Так змінюється і ціль життя, і спосіб його проведення, цінності його і пошана до нього.
Ось, живемо для дітей, живемо для праці, живемо для того, щоб щось осягнути в житті(як кажемо). Нас навіть нервують ті, хто не має таких “благородних” цілей як “жити для когось”, «працювати заради … ». Думаю про таких, що вони легкого життя. А хіба життя має бути важким? Хіба Господь створив життя, щоб нам було важко?
Самі не відчуваємо, що живучи лише для когось, ми втрачаємо радість свого життя. Боролися із рабством, але далі в ньому перебуваємо? Щоправда тільки в демократичній формі. Ніхто нас ні в чому не змушує, самі робимо вибір, але з часом переконуємося, що за все потрібно платити.
Цікаво, як колись люди жили без того, що маємо зараз? Жили без того, що тепер для нас і в думках не можливо, щоб його не було…. і жили добре! Цінували дар життя і дякували Богові за кожен прожитий день. А зараз дні пролітають… і постійна нагнітаюча думка, що ти нівчому не встигаєш: ні заробити, ні віддати борги, ні використати те, що маєш. Але втішає фальшива надія: завтра буде краще.
Почути сучасним людям слова Христа: Через те вам кажу: Не журіться про життя своє що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного? (Матв.6:25-27) – це справжня провокація до суперечки. Сучасні люди, до яких належимо і ми, можуть показати багато доказів всупереч такому заклику. Як же не турбуватися. Адже “турбуватися” – це прикмета небайдужих людей! Так матері показують свою любов до дітей, так продавці показують увагу до кліентів, політики до виборців, рекламодавці до споживачів. Як це не турбуватися, якщо усі живуть у цьому постійному стресі від того, що ми не можемо проконтролювати наше теперішнє і майбутнє?
Хоча …. Дітям ці слова не були би такими шокуючими. Поглянеш на дитячий майданчик і побачиш, як збувається заповіт Христа.
Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні.(Матв.6:24)
Не можемо одночасно жити за різними поглядами на життя. Вибір робимо щоденно. Від нашого вибору зміниться і напрямок життя. У двох напрямках не підеш одночасно. Ось так себе і шарпаємо: між гріхом і праведністю. А деколи вміло поєднуємо одне і друге. Тоді, це тоді, коли прикриваючись світлими істинами, творимо велике зло, починаючи із малих прогрішень.
Чи вартує просити Бога, щоб тобі допоміг в тому випадку, коли робиш гріх, а потім дякувати за те, що ніхто про це не взнав і ти не був покараний?
Чи вартує просити в Бога те, що протирічить Його заповітам?
Чи вартує …
Мабуть найперше вартує запитатися себе: чи я далі вірю Богу, чи довіряю Його словам?