Хай Бог тебе благословить

Спішу і потім шкодую …

Розділ: Духовні роздуми. Написав о.Віталій ~ Жовтень 22, 2007. Видрукувати цей допис Видрукувати цей допис

Коли тільки взнали, що я маю з’явитись на світ, то з нетерпінням чекали того часу, коли я покажусь. Дивно, що потім у житті мені час від часу говорили: чому ти родився на нашу голову?
Коли я почав говорити свої перші слова, то всі чекали того моменту, щоб зі мною поділитися всім, що знали, і хотіли почути також від мене про моє життя. Дивно, що одного дня я почув: ти нам вже надоїв своєю цікавістю і своїми балаканнями і нам тобі нема чого сказати.
Коли я почав ходити, всі чекали того моменту, щоб зі мною десь подорожувати і відвідувати гостей. Але потім я часто чув: був би ти краще залишився вдома.
Коли я підріс і мені було пора йти до школи, я спішив вирватись до нових друзів, пізнати нове життя. Будучи у школі, мені не раз приходили думки, нащо я є тут. І тепер вже мені дуже захотілось чим швидше стати дорослим і всім показати свої скритні таланти.
Я спішив поступити у вищий навчальний заклад, або здобути будь-яку професію. Я спішив стати дорослим.

Коли я вдягнув піджак на випускний вечір і у мої руках був вже диплом, пригадую, що я тоді почав у перше шкодувати за моїм поспіхом, бо тепер треба було шукати роботу.

Мене дуже привабила одна дівчина і я знову почав спішити, а цього разу, щоб завоювати її серце. Це були прекрасні хвилини переживань і здійснення мрій. Але, коли вона стала моєю дружиною, я усвідомив, що я втратив свою юнацьку свободу. Час весільної радості скінчився і я став перед фактом, що на мені лежить обов’язок утримувати сім’ю. Та це мене потішило, бо тепер я міг доказати своїм батькам, що я – самостійна людина.

Радість від мого дорослого самостійного життя не довго тривала, бо важка праця і турбота за сім’ю, мені чітко показали реальність. Саме тоді у мене зародилось бажання, щоб мої діти швидше виросли і тоді ми у двох із дружиною змогли би присвятити для нас час.

Діти росли і ми спішили дати їм освіту, підтримати у перших закоханостях, забезпечити особистим житлом і врешті сталось те, що ми так сильно бажали.

Діти виросли і розійшлися, а ми … а ми врешті залишились самі. У той же час ми також попрощались із роботою, яку так хотіли швидше скінчити і піти на пенсію. Вже не було нікого, хто би мені нагадував, що я ще малий і мені ще треба багато зрозуміти.

…Одного дня я підійшов до дзеркала, подивися у свої очі та усвідомив, що прийшла вже старість.

Згадую минуле життя і усвідомлюю, що я ціле життя спішився, а тепер так хочеться, щоб час сповільнився… хочеться… хоч деколи приходить думка, що дехто чекає на те, коли б то швидше я відійшов …

Переглядів було:847

Відгуків є 2

  1. Тетяна

    Ця історія не нова під сонцем. Час не сповільниться і не прискориться. Все наше життя ми метушимося, планиємо, бажаємо, спішимо, прагнемо, а все відбувається з волі Божої. Кожного з нас в кінці життя чекає зустріч з Богом. Якою я стану перед Господом? Як мені приготуватися? Зараз я бачу такий шлях для себе:
    Вчитися постійно пам`ятати про Бога, що Він бачить кожен мій крок, чує кожне моє слово, знає кожну мою думку.
    Розуміти, що тільки Він може мене спасти і молити Його про це.
    Навчитися з покорою приймати все, що Він мені посилає і вірити, що це мені на користь.
    Господи! Твоя я, спаси мене

  2. o.mikael

    Супер! Не все співдіє на добро! А лише тим, ХТО ЛЮБИТЬ БОГА, УСЕ СПІВДІЄ НА ДОБРО!(ап.Павло у посланнях) – отож-бо, для чого створена кожна людина?! – БЕЗПЕРЕРВНО: ЛЮБИТИ І ПРОЩАТИ! ТАК ЯК ІСУС…..

Місце для ваших відгуків

Якщо хочеш залишити свій відгук, то потрібно зареєструватись. Для входу та реєстрації на тисни тут Це займе мало часу, але дасть тобі доступ до сайту.