Той, що був малого росту, став великим в очах Христа
Читаючи розповідь про Закхея, можна зауважити, як автор підкреслив недосконалість чоловіка, котрий хотів побачити Ісуса. Здається, що це було зроблено із особливим акцентом і не зовсім делікатно «бо був малого росту», але і не випадково. Прочитати все »
Щоб прийняти Царство Боже потрібно покаятися, а щоб покаятися?
Заклик Ісуса Христа до покаяння був актуальним ще колись тоді і за лишився таким же необхідним сьогодні. Ворог не спить, він постійно ходить за людиною і всіма силами старається її звести. Що ж, йому це часто вдається, але це ще не кінець людині, це же не безвихідь. Бог дарував людині можливість покаятися і навернутися на правильний шлях!
Таким чином той, хто дійсно хоче бути в Царстві Божому, той постійно має пильнувати, щоб бути на правильній дорозі і, якщо зійшов із неї, то має можливість навернутися.
Покаяння і жаль – це різні речі, хоч і дуже пов’язані між собою
“Приготуйте путь Господню” до наших сердець, до цілого нашого життя
Хрищення (з грецької "баптизо") – означає занурення у воду. У нашій мові ми правдоподібно прийняли слово "хрищення" від слова Христос, згадуючи слова: "Ви, що в Христа христилися, у Христа зодягнулися"
Зовсім по-іншому розуміються ці давні слова, які мають у собі глибокий зміст живого християнства: Зануритися і зодягнутися в Христа.
Зрозуміло, що тут не йдеться про якесь магічне діяння чи чудесне перетворення особи, яка повністю, до останньої волосинки, здійснила ритуал занурення. Переміна особистості здійснюється не в очищенні тіла, а найперше в духовній переміні життя людини. Це духовне життя є в середині людини у душі її і також довкола неї: у культурному середовищі, сім’ї та іншому, що оточує її.
Отримали чудо, але чи отримали спасіння?
Дорогі в Христі, історія про уздоровлення прокажених пригадує нам про велику Любов Христа до людини і важливість нашого спасіння.
Прокажені не мали життя серед людей
Бути прокаженим того часу, означало не тільки бути хворим на невиліковну хворобу, але ще й бути позбавленим життя у суспільстві. Прокажені були приречені на загибель ще й тому, що бути тілесно і душевно хворими. Христос повертає їм життя тілесне і суспільне. Після уздоровлення вони могли жити в повноті не тільки у своєму тілі, але ще й у суспільному тілі того часу! Не дивно, що "Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога."
Де має бути початок чи продовження, там робимо чомусь кінець …
Дорогі в Христі, сьогодні нам до роздумів випадає історія про запрошених гостей, які роблячи свій вибір, відмовилися від того, що їм було приготовлено. (Луки 14,16-24)
Зробити правильний вибір у житті – це мабуть саме головніше і найважливіше у нашому житті, і деколи найважче.
Часто людське життя прирівнюють до річки, події і обставини якої несуть по течії часу. Життя відчуваєш у повноті тоді, коли воно перемінюється, а коли стоїть на місці, то воно подібне до стоячої води, спокій якої насторожує безжиттєвістю.
Від нашого простого рішення залежить наше життя. Залежить майбутнє наше і тих, хто поруч з нами. Прочитати все »
Чи не міг Господь почекати один день, щоб зцілити людину?
Дорогі в Христі, сьогодні нам до роздумів випадає історія, коли Ісус Христос оздоровив в синагозі жінку, котра вісімнадцять років не могла вирівнятися.
Знаємо, що це фізичне упокорення вона отримала від злого духа, який мучив її. Може це сталось за який її гріх? Про причину можемо лише здогадуватися та й врешті сам Господь мало звертає увагу на причину. Він більше звертає увагу на зміни у людині, які мають статися у майбутньому цієї людини.
За це добре діло Ісус був осуджений, як переступник закону. Звернімо увагу на те, що Спаситель навчав у суботу в одній із синагог і, побачивши хвору, скорчену до землі жінку, що слухала Його, Він миттєво поспішив на допомогу, переступивши закон! У суботу не вільно було щось робити – субота був день для Бога.