Почути одного дня, що ти водій і можеш нарешті самостійно керувати авто – це велика радість, але з часом переконуєшся, що не все так просто і мати машину це не завжди зручно.
Паркування – це одна із перших трудностей, яку зустрічає водій у великому місті. Якщо і знайшов вільне місце для паркування, то це тільки половина проблеми, адже потрібно ще вдало запаркувати машину.
В одному місті наповненого великим рухом автівок пролунали гучні сигнали і це миттєво привернуло увагу всіх до особливої ситуації. Утворилась велика колонна машин, які незрушно стояли одна за одною, немов вишиковані, і сигналили. Як вияснилось згодом, попереду біля храму паркувалась якась машина у дуже незручному місці і звичайно водій був дуже обережний, щоб нікому не пошкодити машини.
Це довге паркування дратувало всіх, бо проїхати було неможливо, а чекати нікому не хотілось.
Хтось не стримався і під неперервні сигнали машин вигукнув із відкритого віконця: “Ти можеш забратись з дороги і не заважати іншим?”, а хтось інший підтримав: “І хто тобі дав посвідчення водія? Ти посміховисько якесь …”
Були ще якісь інші вигуки … ніхто не шкодував слів.
Вся ця напруга на фоні машинних сигналів тільки ускладнювала ситуацію, адже у шофера тільки збільшувалась паніка.
Не знати, як би закінчилась ця історія, якщо б не йшов повз один молодик. (більше…)
Гра дітей перервалася несподіваною суперечкою. Після невдалих спроб вияснення: хто – правий, а хто – ні, діти підбігли до матері.
Кожен з них намагався пояснити свою правоту і кожен з них очікував, що мама правильно їх розсудить.
Коли всі замовкли, мама підійшла до кожного і обняла, а найменшого поцілувала і сказала: “Ідіть грайтеся і не сваріться, вас всіх дуже, дуже люблю”.
Тут найстарша дитина сміливо від імені всіх промовила:”Але ти не сказала: хто з нас правий!”
Мама лагідно подивилася на всіх і сказала: “Я ж ваша мама, а не суддя! Я можу вас тільки любити і любити всіх!”
Через скільки днів вся сімʼя пішла до церкви. Коли священик розказував про Бога і свідчив, що Бог є велика любов, що Бог не осуджує нас , а любить, бо Він є Батько!
Тоді дитина в емоціях викрикнула: “Бог є такий, як моя мама!” (більше…)
Сімʼя вирішила вийти на вулицю і трохи прогулятись. Мама одягнула дитину і вже в коридорі перед тим, як відкрити двері ще раз подивилась на дочку. Усміхнулась і поправила їй шапку на голові, але дитина майже миттєво відреагувала і повернула у попереднє положення. Жінка пильно глянула і знову поправила, а дитина знову виправила. Коли жінка в черговий раз простягнула руку, то чоловік промовив: “Вибач, але чому не може бути так, як вона хоче?” На що жінка відповіла: “Але мені так не подобається! Ти що не бачиш, що малюнок не посередині. Що ж люди скажуть?”
Батько тільки усміхнувся і підморгнув! А дитина у відповідь усміхнулась. (більше…)
Однієї неділі після Богослуження мама почула про катехизацію дітей при храмі і вирішила записати свою дочку, щоб та більше дізналася про Бога. І не помилилась.
Адже відразу із перших зустрічей було замітно, що маленька дівчинка була під дуже великим враженням. Завжди розказувала щось нового і цікавого. Але одного дня, коли мама зустріла свою дитину після катехизації, сталося щось дивне.
Як завжди із великим радісним настроєм дитина вийшла з храму, але тільки зустрілись свою маму, то з великим болем промовила: “Мамо, а чому ти мені не говорила правди?” (більше…)
Внук:
– Чи можеш мені дати телефон, щоб погрався?
Бабуся:
– Ні, не дам, бо так псується телефон!
Внук:
– А чому тоді там є завантажені ігри?
Бабуся:
– Для того, щоб псувати телефон!
Підходить батько і щоб розрядити ситуацію:
– ну, давай тоді пограюся з тобою!
Син:
– Ні, не буду гратись, бо так я зіпсуюсь, як бабусин телефон. (більше…)
На столі у кошику були цукерки. Хлопчина час до часу заходив у кімнату до дорослих і несміливо залишав свій погляд на цукерках, немов випадково дивлячись чи вони ще є?
Коли Він зайшов черговий раз і, набравшись відваги, запитав у господаря: «А можна я візьму одну цукерку?»
За звичай господар відразу давав дозвіл, але цього разу відповідь була іншою. Вона приголомшила не тільки хлопчину, але і всіх гостей.
«Так, ти можеш взяти одну цукерку, але не для себе, а для своєї мами!»
«Як для мами?» – розгублено запитав.
«Все дуже просто, ти зараз візьмеш і відразу віддаси мамі!» – з усмішкою пояснив господар.
«А я?» – знову продовжував хлопчина.
«А ти, будеш радуватись від того, що твоя мама буде мати цукерок» наполегливо продовжувалось пояснення. (більше…)