Минуло вже досить багато часу від тої незабутньої події, після якої у житті звичайної жінки стались переміни у її духовності. І не тільки у її житті. Тож вартує згадати про цей випадок і сьогодні.
“Не можливо забути той день” – призналась Люба , ” коли молодий священик мене запитав про зміст проповіді, виголошеної ним самим кілька хвилин тому”. Тоді Люба нічого не відповіла. Лише її почерновіле обличчя говорило про почуття стиду, яке приховати було неможливо. Жінці було десь під 50. А ще не можливо було приховати той погляд жінки: здивований і збентежений.Іншого дня священик знову запитався в жінки про тему проповіді. Але цього разу здивований погляд був у молодого проповідника. Проповідь була не тільки переказана, але ще й підтверджена фактами із життя тої ж жінки. Хотілось ще щось запитати, але не насмілився.
Минули роки. Священик далі проповідував, а жінка далі слухала Боже слово. Молодого пастиря далі продовжувало дивувати те, що колишня розсіяна парафіянка увесь час була уважна. Лиш час від часу схиляла голову і було помітно, як вона про щось собі роздумувала.
Одного вечора, коли група парафіян проводжала священика до зупинки автобуса, пролунало досить голосно звичне запитання: “І про що сьогодні була проповідь?” Всі відразу засміялись.
Можливо цей спільний сміх мав дати час, щоб продумати відповідь на несподіване питання, а можливо, щоб перевести серйозне запитання на щось дійсно смішне.
Але ні одне ні друге не сповнилось. Сміх перервав голос жінки, яка чітко переказала проповідь. Всі видихнули та з вдячністю поглянули на Любу.
І пролунало відразу друге запитання: “А як оце вам вдається запам’ятати проповідь?” Всі затихли, особливо від того, що і це друге запитання дав священик.
Погляди перевели на молодого проповідника. Всім стало зрозуміло, що він дійсно хотів знати відповідь.
Жінка почала несміливим голосом пригадувати, як вона раніше була дуже неуважною і одного дня, після того стиду перед священиком, вирішила змінитись. Спроби спочатку були невдалі. Та все ж одного дня вона почала слухати проповідь і порівнювати її із своїм життям. “Від того часу” – підкреслила пані Люба, “кожна проповідь була про мене. Мені стало цікаво слухати, як про мене говорить священик. Ось, так. Дякую вам, Отче, що загадали і сьогодні про мене.”. Підморгнувши, закінчила своє повчання благочестива жінка. А була це Неділя “Про Блудного Сина”.
І дійсно, що тут приховувати? Нам подобається, коли про нас говорять. Ми тоді стаємо дуже уважні до кожного сказаного слова.
Ось, лише одне дивує: тоді, чому ми не завжди відчуваємо себе тими, про кого говорять на проповіді?
Хто з нас без гріха?
не даремно, мабуть,таку назву носить цей сайт.
завжди задумуюся,порівнюю…читаю про прості, здавалося б , речі, на які за звичайних обставин не звертаю уваги.але це є дуже потрібним
На собі відчула, що у кожній проповіді є щось повчальне і корисне для мене. Коли священик проповідує якусь Біблійну історію, намагаюсь якнайбільше запам`ятати, перечитати це місце у Біблії, щоб однаково зі священиком його розуміти. За два роки, що ходила до церкви, де служить отець Віталій, небезпідставно навчилася довіряти його словам і порадам. Ніколи не забуду першу мною почуту проповідь о.Віталія про ненависть. Він ніби очі мені розкрив. Чим більше я ненавиджу, тим сильніше страждаю. Треба простити, відпустити кривдника і припиниться нескінчений потік мстивих думок і прийде цілющий бажаний спокій у серце. Відчула я і велику радість у душі, солодку легкість після дуже важкої для мене сповіді. Здивували і зміни в моїх думках і вчинках після прочитаних у пост духовних книжок, почутої духовної музики, аудізаписів, спільних і особистих молитов, від усього, що радив нам робити о.Віталій. Багато чого дав нам о.Віталій. …Яке значення має для нас Святе Причастя…Всього не опишеш. Радіє серце, що все більше і більше таких різних за віком і соціальним положенням людей йде зараз у Храм Божий. Церква – мій порятунок, а священик – мій вчитель і порадник.
Загалом чудова стаття та від себе хочу додати, якщо людина не пам’ятає проповіді це ще не значить, що вона її не чула, може вона її тоді і осмислила. Адже кожна людина постійно має якісь проблеми та переживання і саме через цю призму вона чує, а в кінцевому результаті зважаючи на власний життєвий досвід, для кожного однин і той же текст це найрізноманітніші повчання. Не варто перейматись якщо людина не “помітила” якоїсь проповіді це не обов’язково не уважна, погана людина чи не доопрацювання священика. Можливо ця людина просто трішки щасливіша і у неї не було нагоди пережити події пов’язані із проповіддю, а тому для неї ця проповідь не є актуальною, можу тільки порадіти за таких людей.
Все це і я пережила.І одне зауважила,що навіть і яка б погана не була проповідь з неї можна щось взяти.Ще хочу сказати, що людина не може сказати те,що сама не пережила.Якщо священник іще не зустрівся з Ісусом то це дуже видно.І якщо не має віри -то теж.