Місце, де проживаємо і речі, якими користуємося з часом називаємо рідними. Ми легко звикаємо до предметів, що користуємося і теж їх називаємо рідними, а що робиться з людьми, які розділяють з нами все наше рідне?
Ранком багато людей спішать на роботу, беручи свій транспорт: хто авто, хто автобус, хто маршрутку, хто метро чи поїзд. Кожного дня в той самий час, те ж саме місце і … переважно ті ж самі люди. Звикаєш до цього ритму життя, до місця твоїх пересадок і поволі непомітно також починаєш звикати до лиць постійних людей. Ти звикаєш до всього і ці обличчя з часом стають знайомими обличчями.

За ними спостерігаєш, починаєш вивчати їхні особливості, потім впізнаєш серед інших і звичайно приходить мить першого особливого погляду. Саме тоді, коли погляди зустрічаються і затримуються на якусь мить, і коли виникає бажання легко кивнути головою, мовляв: ми вже знайомі і тебе радий бачити, саме тоді починається тихе знайомство, яке мабуть і залишиться на рівні далекого знайомства. Але тепер це вже не дві далекі людини, що стоять поруч, зустрічаються постійно в одному ж тому транспорті, живучи в одному місті і розділяючи цей самий стиль життя.

Одного дня ти зауважуєш, що щось не так, щось змінилось. Усвідомлюєш, що не має одного із “далеких знайомих” і тривожно запитуєш самого себе: чи часом чогось не трапилось?

Наступного дня на зупинці шукаєш поглядом “далекого знайомого” і зауважуєш, що не тільки ти сам затужив через відсутність “одного з нас”. Коли твій погляд знаходить відсутнього і зустрічається поглядом, то крім вже звичного кивка з’являється усмішка, яка промовляє сама собою: “я радий тебе бачити”. У відповідь отримуєш також усмішку: “Я також. Все ок”.

Двері відкриваються і кожен виходить на своїй зупинці, продовжуючи свій хід життя.

Великі міста – це велике скупчення людей, які живуть разом, але водночас окремо, які допомагають один одному взаємно, не усвідомлюючи цього, які живуть в одних і тих же будинках, але не відчувають, що живуть під одним і тим самим дахом.

У цьому суспільстві є багато чого, що нас віддалює однин від одного, але попри все є ще багато чого, що зближує один до одного. Адже, жити в єдності – це наша людська природа і наше Божественне покликання.