Видрукувати цей допис

Кожної ночі і кожного разу, коли йдемо на спочинок, готуємось до вічності

Loading

Відкриваєш очі і починаєш день. Світлий день, у якому ти маєш нагоду мріяти і здійснювати свої мрії, планувати і реалізувати свої плани. Маєш можливість завершити те, що було почато вчора, або ж почати те, що може бути завершено завтра.

Кожного дня ти зауважуєш, як хвилина за хвилиною проходить, сповнюючи годинний цикл, як сонце рухається по своїй орбіті, завершуючи свій круг, як ранок переходить у день, що заміниться у свій час вечором, а далі буде ніч. Все проходить і все змінюється, залишаючи після себе історію.

У цій історії ти із кожним кроком, із кожним зусиллям йдеш на зустріч майбутньому, даючи початок минулому. Ти твориш цю історію. Історію твого життя.

В перебігу дня поступово відчуваєш втому. Це відчуття підсилюється. Розумієш, що день наближається до свого завершення, тому все більше відчувається потреба у відпочинку.

І щоб відпочити, тобі потрібно залишити всіх і все. Потрібно нічого не робити, не бачити і не чути. Потрібно залишитися самим із собою, самим у собі. І як би ти не боровся зате, щоб бути при свідомості і не заснути, але все ж таки людська потреба бере верх над тобою і підкоряєшся.

Ти закриваєш очі і бачиш темінь. Стаєш нерухомим. Засинаєш. Стаєш немов мертвим… живим, але несвідомим

Але, коли прокидаєшся у твоїй пам’яті залишається не темінь, але пережиті події в кольорах….у якій ти брав живу участь.

Ти жив.

Одного дня ти запитаєш себе:

– чому ціле життя ми повторюємо одне і теж,

– чому ціле життя ми немов вправляємося, щоб засинати і прокидатися, залишати все і знову приймати новий шанс?

У глибині серця відчуваєш, що все це не просто так. Все має свою логіку. І в кожній логіці є початок і кінець. Приходить думка: Прийде час, коли ти заснеш і не прокинешся…

Церква називає це по-особливому: підеш на вічний спочинок.

Та ж саме Церква каже: Прийде час, коли Голос Господній тебе покличе, щоб прокинутися у День воскресіння.  Нас кожного разу, ще з малку закликали розпочати новий день кажучи: вставай! Що це нам нагадує? Приготування до воскресіння? До пробудження до вічної радості?

Тому одного вечора запитаєшся в себе: чи часом кожного разу, коли йдеш на спочинок – це не є праобраз того, що станеться із тобою, чи часом це не є приготування до того Вічного спочинку? А прокидання від сну, чи не є праобразом воскресіння?

Може тому, дехто вважає справжньою мукою, коли не може заснути, стражданнями невимовними, коли не має спочинку… Може тому, дехто важко прокидається, але прокинувшись радується новому шансу до життя …

Залишити коментар

Прокрутка до верху